У секторі почесних поховань Центрального кладовища Кривого Рогу, де планувалось зведення Меморіалу військових поховань відбуваються події, які можуть свідчити, що меморіалу, гідного пам'яті захисників України, тут чекати не варто. Меморіального комплексу з однаковими пам'ятниками, який би нагадував “поле слави”, швидше за все, не буде. Натомість матимемо локальне поховання наших воїнів відповідно до традиції звичайного українського кладовища.
У цій публікації я вирішила нагадати про хронологію подій, пов'язаних з планами будівництва Меморіалу військових поховань та викласти свою думку щодо того, хто ж винен у провалі ідеї створення у секторі почесних поховань Центрального кладовища Меморіалу як єдиного комплексу з уніфікованими пам'ятниками.
Отож на цей час у секторі й досі тривають роботи так званого “1-го етапу”, які включають будівництво загальних елементів - паркану, каплиці тощо. Й досі без скульптури стоїть постамент “Героям слава”, який передбачався позаконкурсним проєктом “нашого скульптора” влади Кривого Рогу. Жодного конкурсу на проєкт центральної скульптури оголошено не було. Суцільне замощення (заливка), про яку йшлося раніше, не здійснюється. А тим часом багато хто самостійно впорядковує могили своїх рідних. Тож на могилах з'явились замощення (подекуди різної висоти), хтось шукає сусідів, щоб виконати спільне замощення суміжних могил, подекуди бачимо пам'ятники, лавки…
Усвідомлюючи, що індивідуальні облаштування могил остаточно ховають ідею військового поховання та спричинятимуть, як індивідуальні, так і спільні проблеми у секторі, спільнота родин загиблих захисників ініціювала чергову зустріч з представниками влади Кривого Рогу, під час якої хотіли обговорити ситуацію та почути плани влади щодо подальших робіт з будівництва у секторі.
На зустріч з криворіжцями прийшли Іван Карий (директор ДРІМу), Сергій Біндюг (заступник директора департаменту соцзахисту), Вікторія Самойленко (депутатка, голова профільної депутатської комісії) та Андрій Васильєв (головний ритуальник міста, директор КП).
Зустріч розпочали з виступу Сергія Біндюга, який виклав версію влади стосовно ситуації у секторі почесних поховань (слухайте на відео нижче). Він згадав про обговорення проекту меморіалу, участь у якому, за його словами, взяли дві громадські організації. А ще, за словами Біндюга, участь в обговоренні взяли представники усіх військових формувань, розташованих на території Криворіжжя.
Мовляв, усіх згаданих учасників обговорення влаштував проект, запропонований владою.
Але ж, як зауважив посадовець, ГО “Спільнота родин загиблих криворізьких Героїв” зривала обговорення і зірвала голосування щодо меморіалу.
Сергій Біндюг чомусь звинуватив спільноту родин, але не згадав про увагу правоохоронців до розробленого проєкту
Зауважу, що у доповіді Сергія Леонідовича нічого не було сказано про те, що завдяки журналістам-розслідувачам вся Україна дізналась, що ціни на матеріали у криворізькому проєкті (ПКД) завищені у кілька разів. Що у медіа були опубліковані викривальні публікації, а правоохоронні органи порушили кримінальні справи.
Це змусило місцеву владу вносити зміни до розробленого проекту. А внесення змін - це великі кошти з міського бюджету! А ще комусь, мабуть, довелося пояснювати правоохоронцям, як так вийшло, що у проєкт заклали нереальні ціни.
Чи має це турбувати військових?
Чи має це турбувати рідних загиблих героїв?
На мою думку, використання бюджетних коштів, особливо під час війни, має турбувати усіх нас.
Та у військових під час війни купа нагальніших справ, бо їм - боронити країну.
А щодо рідних загиблих захисників, які тільки-но втратили найдорожчих, тут і поготів все дуже складно. Чи можуть вони подумати, що влада не просто так їм підсовує готове проєктне рішення? Що у розробленому проєкті, який їм презентує влада, містяться завищені ціни?
Природно, і першим, і другим зовсім не до того. Вони з вдячністю сприймають пропозицію влади, яка, огортаючи увагою на позір, презентує проект, до якого “є питання”.
Чи розуміє це Сергій Біндюг - військовий, який дійсно був тяжко поранений у квітні 2023 року?
Думаю, так.
Та попри це, у своєму виступі 20 березня він публічно звинуватив ГО “Спільнота родин криворізьких Героїв” та її голову Тетяну Різниченко, матір загиблого захисника, у тому, що вони зривали зустрічі і зірвали намагання влади вирішити питання, пов'язані з будівництвом меморіалу, шляхом голосування.
Йдеться про людей, які не були на обговоренні проєкту, куди влада покликала створені нею ж, або лояльні до неї громадські формування. Йдеться про тих, хто, оговтавшись від тяжких втрат, врешті міг думати про те, як жити далі - без найрідніших, але з пам'яттю про них.
Якщо ви прочитаєте публікації, зібрані у нашій спецтемі “Меморіал у секторі почесних поховань”, ви дізнаєтесь, як рідні загиблих захисників були вражені скульптурою “Нашого скульптора” (так представники криворізької влади називають Володимира Токаря - людину, у якої замовляють меморіальні об'єкти поза конкурсом).
У майстерні Володимира Токаря родинам загиблих захисників на початку вересня 2024 року показали скульптуру "Героям слава!"
“Раніше був один “Наш скульптор”. На зміну йому прийшов інший “Наш скульптор” - людина, яка на замовлення влади створює скульптури, пам'ятники поза конкурсом ідей та проектів”, - подумала я, почувши таке визначення виконавця робіт від Вікторії Самойленко.
Така традиція (відсутності змагальності проєктів, кулуарщина, закритість) притаманна не лише місцевій владі Кривого Рогу, а будь-якій владі, яка не прагне прозорого використання бюджетних та позабюджетних коштів. А відтак, навмисно звужує коло учасників будівництва - не оголошує конкурси, не прагне якнайкраще організувати міський простір, певну локацію, сектор. Бо найголовніше за таких підходів - гроші - куди, кому і скільки. І чим менше свідків обсягів фінансування, тим краще.
Чи має це турбувати родини загиблих захисників?
На мою думку, має.
Тому що їхні діти, чоловіки, брати понесли найбільшу жертву в ім'я країни, яка не буде такою, якою є країна - гній, країна - агресор.
Власне одне із візуальних відображень реальності, де не існує змагальності та здорової конкуренції, це - тумба біля собору УПЦ (московського патріархату) у Кривому Розі, створена безсумнівно талановитим скульптором, якому не треба було особливо напружуватись. Бо ж влада все одно замовить проєкт у нього - без конкурсу, без зайвих учасників.
Потурання корупційним запитам можновладців народжують халтуру. Халтура спотворює міський простір. Так у нас було, так триває.
Побачивши копію "радянської" скульптури, подібної до тих, які вже є у нашому місті, у 2024 році рідні загиблих захисників запитали у влади:
“А що це таке? Що це за радянщина? Чому ці хлопці на колінах? Чому у них незрозуміла форма, незрозуміла зброя? Чому, замінивши автомат на відбійний молоток, з цих військових отримаємо шахтарів? Як ця скульптура відповідатиме козацьким хрестам, які проєктом передбачено встановити на могилах захисників?”.
Неприємно вражені люди запропонували владі оголосити конкурс, щоб із запропонованих варіантів центральної скульптури вибрати найкращий - такий, який би відповідав духу визвольної боротьби українців.
Місцева влада збрехала, що вона не може оголошувати конкурс, кивнувши у бік обласної влади. Обласна влада повідомила, мовляв, це не так - конкурс має проводити влада Кривого Рогу.
Навіщо ж збрехала місцева влада?
Мабуть, тому, що не збиралася проводити конкурс?
Підтвердженням цього, як на мене, є встановлення постаменту “Героям слава”, попри публічну обіцянку влади не встановлювати запропоновану скульптуру. Ну навіщо саме такий постамент? Адже в результаті конкурсу може перемогти пам’ятник, який має бути на квадратному, чи прямокутному постаменті?
Тепер, коли з'явилася інформація, що гранітний постамент з написом «Героям слава», який стоїть і невідомо, скільки ще стоятиме порожнім на секторі почесних поховань Центрального кладовища “було придбано через другі руки у сумнівної фірми” за понад 2 мільйони гривень, про що пише депутатка Наталя Шишка, стає очевидним, що стосовно скульптури та її елементів у влади існували певні плани, змінювати які вона не збиралась.
А ще в очі згорьованим людям тоді кинувся колір токівського граніту, з якого збиралися робити надмогильні хрести - брудно-червоний.
“Уявіть меморіал, де усі хрести такого кольору, - говорили матері загиблих, - Це ж Червона площа у Москві! Ми не хочемо такої асоціації. Наші діти загинули у борні з цією ордою! Український інститут національної пам'яті рекомендує використовувати граніт сірих, світлих кольорів. Будь-ласка, запропонуйте інший варіант! Оголосіть конкурс!”.
Та найбільше криворіжців турбували розбіжності між проектом та реальністю: проєктом передбачено рівні ряди, рівні сектори, тоді як у житті все було не так - могили були викопані не рівно. Представники підрядника та проєктанти, які зустрічалися з родинами загиблих у майстерні скульптора Токаря, не володіли добре ситуацією, тож пояснювали, що ця проблема легко вирішується, мовляв, відступ від лінії розташування невеликий - десь 20 - 30 см - вирівняти бути легко. На що учасники зустрічі тоді заявили, що є могили, які на пів метра, або ж навіть на метр виступають від загальної лінії розташування. Їх неможливо буде вирівняти.
“І що тоді? Після будівництва меморіалу згідно з проєктом ми будемо приходити куди? Де ми будемо ходити - по головах наших рідних?”, - запитували матері і дружини.
Проєктанти та представники підрядника спочатку виглядали розгубленими. Згодом людей переконували, що виконувати роботи на кожній з могил будуть виключно у присутності рідних, яких запрошуватимуть заздалегідь.
Та люди потребували гарантій. Вони попросили зафіксувати цю обіцянку документально - у проєкті, зазначивши, що
“встановлення намогильних споруд відбуватиметься згідно з фактичним місцем розташування могили”.
Звісно ніхто тоді не пояснював людям, що внесення змін до проєкту потребуватиме додаткових зусиль і додаткових великих грошей, що, гадаю, могло викликати додаткові запитання у правоохоронців щодо ефективності використання бюджетних коштів. Але ж ситуація навколо проєкту й так вже була у зоні уваги прокуратури.
Чи розуміє це Сергій Леонідович Біндюг - військовий, який після демобілізації пішов працювати у владну структуру? Чи пам'ятає він, що люди не зривали зустрічі, а говорили про серйозні, абсолютно правильні речі? Що їхні запитання до влади були цілком логічними? Чи згадує він, що перед отим “зірваним” голосуванням, рідні загиблих захисників зауважили, що на зустрічі присутня невелика кількість з тих, чиї рідні лежать у секторі почесних поховань? Що влаштовувати голосування треба за усіма правилами, залучивши до нього усіх зацікавлених осіб? Інакше, який статус і яку силу матимуть результати того голосування? Як можуть 50 чоловік вирішити питання за 500? Тому і відмовились від такого імпровізованого голосування.
Що не так, Сергію Леонідовичу?
Додам, тоді, коли влада хотіла влаштувати голосування, на зустріч запросили військових, спробувавши їхній авторитет використати проти спільноти родин загиблих героїв, яка висунула вимоги щодо змін до проєкту. Військові тоді виступали, говорили про те, що меморіал - не приватна справа, адже вони, побратими, також хочуть прийти до могил. Окрім цього, Меморіал має стати місцем патріотичного виховання молоді, отож має бути реалізований відповідним чином.
Я розмовляла з найбільш активними з тих військових після завершення зустрічі. Вони не володіли ситуацією. Вірніше, володіли лише інформацією, яку їм озвучили представники влади. Вони не знали, що саме турбує людей, як і не знали про завищення цін у розробленому проєкті та пов'язану з цим кримінальну справу.
Мені стало зрозуміло, що їх використовують втемну. Нормальне спілкування учасників двох спільнот - військових і рідних загиблих військових - могло зняти усі суперечки, якби влада не роздмухувала конфлікт.
Думаю, для того, аби припинити маніпуляції влади, представникам різних спільнот доведеться навчитися говорити - прямо, щиро, конструктивно, розумно, з залученням фахівців та експертів. Доведеться вчитися цікавитися репутацією тих, чия думка береться до уваги. Адже нині маємо ситуацію, коли людей “повчають” учасники кримінальних проваджень, пов'язаних з привласненням бюджетних коштів. При цьому обставини складаються таким чином, що вони постають ледь не в ролі рятівників у ситуації, яку самі ж і створили!
(Примітка: відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду).
Врешті наполегливість родин загиблих захисників змусила владу вдатися до … брехні і хитрощів. На одній із зустрічей заступник міського голови Олександр Катриченко заявив, що кількість загиблих збільшується, кількість родин, які зацікавлені в обговоренні зростає, отож, мовляв, влада нікуди не поспішає, і пропонує відкласти питання будівництва меморіалу до завершення війни. Не знаю, на що був розрахунок, але рідні полеглих воїнів підтримали цю ідею - відкласти будівництво, адже гроші під час війни більше потрібні для підтримки війська.
"Будівництво військового Меморіалу проводитись не буде. Будуть збудовані тільки паркан, каплиця, ритуальний майданчик, центральні флагштоки та зроблено замощення площі", - таке повідомлення було опубліковано на початку жовтня 2024 року на Facebook-сторінці департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міськради (ДРІМ).
Та згодом у владних коридорах буде підготовлене рішення про виділення по 50 тисяч гривень кожній родині для індивідуального встановлення надмогильної споруди.
Бррридко!
Для родин захисників, які свідомо вирішили ховати своїх найдорожчих там, де планувалося будівництво Меморіалу військових поховань, це був удар. Бо ж цілком зрозуміло, що ніякого “поля слави” тепер не буде - фактично “влада вмила руки”, щоправда пообіцявши зробити суцільне замощення у секторі. Спільнота родин вийшла на акцію, намагаючись привернути увагу депутатів міськради до проблеми.
На жаль, люди на той час ще не розуміли, якою є якість депутатського корпусу міської ради Кривого Рогу. Досвід боротьби за гідне вшанування загиблих героїв повною мірою допоміг їм осягнути ницість та безпринципність депутатської більшості.
“Не буде по-нашому? Не матимете взагалі ніякого меморіалу! Та ще й вас же винними зробимо, нацькувавши на вас інших рідних загиблих воїнів”, -
здається мені, що саме такий сценарій реалізовує місцева влада у Кривому Розі. І не лише мені здається. Та й дещо з цього вже зовсім не здається, а реалізовується дуже прямо, неприховано і, я б сказала, безсовісно.
Так під час зустрічі 20 березня рідні загиблих захисників спростували брехню і маніпуляції представників влади. Дружина загиблого воїна Олена Аніцой нагадала хронологію подій, які відбувались навколо меморіалу (читайте у нашій спецтемі), закликавши владу припинити конфлікт та спільно працювати з метою гідного вшанування полеглих захисників.
А мати загиблого воїна Ірина Таривердієва закликала представників влади не налаштовувати спільноту проти людей, які поховали своїх рідних упродовж 2022 - 2024 років, а робити те, про що просять люди.
"Мій син загинув 24 серпня 2025 року. Чому я сиджу і вислуховую усе, що було до цього? Ви мене зараз хочете налаштувати проти людей, які поховали своїх рідних у 2022 - 2024 роках? Я повинна йти і воювати з ними за ці замощення? Я не розумію, чому я це повинна вислуховувати. Я у 25-му році поховала дитину. Будь-ласка, робіть те, що вас просять", - звернулась пані Ірина до тих, хто представляв на зустрічі владу.
Рідні загиблих воїнів констатували факт, що у секторі відбувається неконтрольоване замощення і встановлення намогильних пам’ятників. Така ситуація не дозволить створити гідний пам'яті загиблих героїв меморіал. Адже, на їхню думку, через деякий час грунт просяде, пам’ятники нахиляться, відсутність суцільної заливки і різна висота індивідуально залитих опалубок ускладнить можливість діставатися до могил…
Люди попросили владу якнайшвидше розпочати роботи з суцільної заливки у секторі. На їхню думку, це могло би зупинити неконтрольовані і неузгоджені роботи у секторі.
У свою чергу представники влади заявили про неможливість виконання робіт, адже у них є 26 заяв з відмовами. Мовляв, Закон «Про поховання і похоронну справу» позбавляє права виконувати роботи на могилах, власники яких не надали відповідну згоду. При цьому Сергій Біндюг заявив, що заяви з відмовами не забрали (не переписали) члени ГО “Спільнота родин загиблих Героїв”, зокрема і Тетяна Різниченко.
Ця інформація була спростована прямо у залі, де проходила зустріч. Адже Олена Аніцой зачитала повідомлення представників влади, що заява Тетяни Різниченко взята до уваги. Імена інших заявників представницям ГО невідомі.
Як прокоментувала звинувачення Сергія Біндюга сама Тетяна Різниченко, читайте тут.
Варто розуміти, що писати заяви про незгоду на встановлення намогильних споруд людей змусила недовіра до тих, хто говорить одне, а потім робить інше; кого треба контролювати, аби бюджетні кошти використовувались ефективно, хто відверто бреше про відсутність повноважень для проведення конкурсу, насправді прагнучи залишити у проєкті виключно “своїх” виконавців робіт та надавачів послуг, хто вдається до відвертих маніпуляцій, нацьковуючи рідних загиблих захисників один проти одного. Але ж і сам факт написання таких заяв представники влади використали для маніпуляцій і розсварювання людей. Оскільки законодавство забороняє встановлення намогильної споруди без згоди користувача місця поховання (ст.25 ЗУ "Про поховання та похоронну справу"), у владі розуміють, відкликай - не відкликай заяву, та право користувача місця поховання залишиться незмінним: без його згоди ніхто не може встановлювати намогильну споруду.
“Ніхто ніколи із родин загиблих, які похоронені на секторі почесних поховань кладовища Центральне, не писав заяви про відмову від спільного замощення на секторі. Вони писали заяви про те, що не дозволяють встановлювати споруди на могилах їхніх героїв без їхньої згоди. І це право користувачів поховань, прописане в Законі України «Про поховання та похоронну справу», яке залишається їхнім правом незалежно від написання чи відкликання заяв. Але владці продовжують морочити голову згорьованим батькам та дружинам, як сказали би в народі, пудрити їм мізки, що якісь не відкликані заяви чи якісь відкликані не за тією формою заяви не дозволяють їм робити спільне замощення сектора.
«Не схотіли найдорожчого в Україні меморіалу? Місіть болото! Ми вам до проводків кинемо одноразову доріжку!» Це банальна помста родинам за те, що мали своє бачення Меморіалу…», - коментує ситуацію, що склалась депутатка Криворізької міської ради Наталя Шишка.
Під час зустрічі 20 березня рідні загиблих захисників були здивовані безпорадністю влади, твердженням представників влади про відсутність механізмів вирішення питання будівництва у секторі почесних поховань в умовах, коли меншість людей не надала згоду.
"Мені сумно оце слухать, що ви розказуєте. Просто сумно дивитись на вашу безпорадність. Та вже 4 роки, слава Богу! Та робіть же щось! У мене не вкладається в голові. Чи це одговорки? Посилаєтесь на якісь закони. Та робіть! Та хіба ж у вас немає якоїсь активної людини при розумі, щоб до ладу привести оці 26 чоловік, чи скільки, переговорити з кожним особисто...", - заявила Лариса Миронова, мати загиблого захисника, попросивши назвати терміни.
Згорьовані люди хотіли почути плани влади - як вона діятиме у ситуації, що склалась? Натомість змушені були самі пропонувати варіанти розв'язання проблеми. Зокрема, йшлося про те, щоб здійснювати замощення секторами (пропозиція Світлани Кущій), або ж здійснювати суцільну заливку, відступивши певну відстань від уже залитих опалубок, або від могил, щодо яких немає згоди на виконання робіт (пропозиція Геннадія Неприна).
Врешті представники влади, які брали участь у зустрічі, невпевнено пообіцяли ще раз провести роботу з тими, хто не відкликав свої заяви "про відмову". Але скільки ж вже їх, тих обіцянок було? Як і відвертої брехні. "А чи є взагалі ті люди і ті заяви?", - задавалась питанням Тетяна Різниченко під час нашої розмови.
Он тепер Вікторія Самойленко вирішила, що ощасливить рідних загиблих захисників інформацією, що замість 50-ти тисяч людям видаватимуть з 1 квітня по 75 тисяч гривень.
Як це може допомогти у ситуації, коли у секторі почесних поховань з'явилися пам’ятники по 600 тисяч гривень? Про який Меморіал військових поховань може йти мова? Про який Меморіальний комплекс?
Мені боляче за те, що у Кривому Розі склалась така ситуація. Але чи могло у нас бути інакше?
Як на мене, винна у відсутності достойного Меморіального комплексу військових поховань у Кривому Розі (або ж хоча би достойного його проєкту) місцева влада. Бо вона від початку порушила вже перші принципи меморіалізації, визначені Українським інститутом національної памяті - принцип широкої залученості та принцип публічності та ясності.
Будівництво Меморіального комплексу з уніфікованими пам'ятниками, виконаними в єдиному стилі, розмірі та формі, що відповідають затвердженій концепції, мало би розпочинатися з роботи з людьми - змістовної, грунтовної, тривалої! Цей процес, за умови якісної його реалізації, у часовому проміжку розтягнувся би на понад рік точно. Бо він непростий.
Як це робиться, роз’яснювали не лише у УІНП, але і у Мінветеранів. Там пояснювали, що створення єдиного меморіального комплексу з однаковими пам'ятниками вимагає зміни парадигми: від «поховання як приватної справи» до «поховання як державної шани». Певний час потрібен був на формування у людей здатності до сприйняття «оформлення місця поховання, як НЕ приватної справи», а як справи загальноміського та загальнодержавного значення, де всі учасники керуються спільно узгодженим та визначеним порядком. Відтак не вдаються до індивідуальних архітектурних чи дизайнерських рішень, а підпорядковуються уніфікованим рішенням. Для формування такого усвідомлення потрібен був час і копітка роз'яснювальна робота.
Основний підхід - діалог, прозорість, залучення родин до обговорення дизайну та акцент на рівності захисників, де єдність символізує військову братерську честь.
Родинам загиблих варто було презентувати існуючі практики меморіалізації у інших країнах, інших містах.
Пояснювати, що єдиний стандарт - символ братерства, однакові надгробки - це знак рівності. Розповідати, що в бою немає різниці у званнях чи походженні, тому й у вічності вони мають бути рівними.
Наголошувати на тому, що військове кладовище — це не кладовище в звичному розумінні, а «поле слави». Роз'яснити можливості забезпечення індивідуалізації (наприклад, фото, написи, військові знаки), але в межах затвердженого стандарту.
Пояснювати, що єдиний комплекс — це не просто зовнішній вигляд, а й гарантія довічного догляду за могилами з боку держави, що знімає навантаження з родичів і гарантує догляд за могилами на багато років вперед.
До обговорення майбутнього, ще не створеного, проєкту мали залучатися не лише “свої” чи лояльні до влади громадські формування, як це було зроблено у Кривому Розі. Аудиторія мала бути якнайширшою, з залученням усіх зацікавлених сторін.
Мали відкрито обговорюватись всі етапи створення проекту. До роботи з родинами загиблих мали залучатися історики, експерти у сфері меморіалізації, ветерани, військові, капелани.
Це процес, що вимагає психологічної підтримки родин, адже однакові пам'ятники можуть викликати опір через бажання родичів виділити могилу близької людини.
І лише після тривалої грунтовної роботи мало відбутись оголошення конкурсу на кращий проєкт Меморіального комплексу військових поховань у Кривому Розі. З подальшим широким обговоренням розроблених проєктів, організацією процесу голосування у спосіб, який би викликав довіру і унеможливлював фальсифікації.
Власне львів'яни також висловила було своє невдоволення розробленим проєктом меморіалу. Але у Львові міська влада належно сприйняла побажання людей і доопрацювала проєкт. Остаточний варіант влаштував усі сторони. Тому у Львові буде ось такий Меморіал:
Фото з сайту Львівської міськради
У Кривому Розі пішли іншим шляхом - презентували власний готовий проєкт обмеженому колу учасників, сподіваючись схилити до готового рішення згорьованих людей, яких ставало все більше. Бо у пріоритеті було не гідне вшанування та увічнення пам'яті, а, припускаю, реалізація власних інтересів, яким завадили активність та принциповість спільноти родин загиблих воїнів - матерів, дружин, батьків, братів і сестер, які не сприймали на віру владні обіцянки, були уважними до деталей проєкту, не давали собою маніпулювати, відстоювали власне бачення, вимагали гарантій якості роботи. А ще - увага з боку журналістів-розслідувачів та правоохоронних органів.
Світлана Романенко
