Фото ілюстративне
Військовий Віктор Поліщук скаржиться на цькування його та його родини з боку сусідів. За його словами, це цькування полягає у позбавленні членів родини Поліщуків можливості користуватися питною водою та систематичними образами.
Про ситуацію, яка триває вже не один рік військовий повідомив представників криворізьких медіа, у тому числі і нашу редакцію. Аби зрозуміти, що відбувається, ми з колегами приїхали до будинку у Саксаганському районі Кривого Рогу, де мешкає родина Віктора.
Під час зустрічі з Віктором та його дружиною Аллою, ми дізнались про те, що їхня родина потрепає від конфліктів з сусідами, з якими колись мали досить дружні стосунки. Та від цієї дружби давно вже нічого не залишилося. Навпаки, тепер дві родини, які живуть у квартирах, розташованих одна над одною, ворогують. Зі слів наших співрозмовників, дійшло до того, що сусіди самовільно врізали кран на трубу подачі холодної води і періодично перекривають їм воду. Причому ані Віктор, ані Алла, здається, щиро не розуміють, що стало причиною такої ворожості з боку сусідів.
На фото - Віктор Поліщук та Наталя Шишка
Кажуть, що сусіди нарікають на гучність, мовляв, їм заважає, коли у квартирі над ними є ознаки життя. Намагаючись поліпшити ситуацію, Поліщуки, зокрема, стежать за часом, аби вранці, чи ввечері взагалі не пересуватись над сусідською спальнею. А на ніжки столу та стільців приклеїли м'які накладки.
На фото - м'які накладки на ніжках стільців
"Вперше вони (сусіди) перекрили воду, коли я був на фронті. Мені тоді по телефону повідомила про це дружина. Уявіть мій стан, коли в тих умовах ти дізнаєшся, що над твоєю родиною в тилу знущаються", -
розповів Віктор, який перенісши онкозахворювання, маючи одну нирку, добровольцем пішов на фронт захищати країну.
Невське, Серебрянський ліс, Часів Яр... Для когось з нас ці географічні назви знайомі зі щоденних новинних повідомлень. А для Віктора - зрошена кров'ю його побратимів земля, яку вони захищали від агресора. Та й сам Віктор отримав поранення у Часовому Яру. Під час спілкування показує мені відео, як бойові побратими принесли його на КСП роти, де надають невідкладну домедичну допомогу.
Добровольцем пішов захищати країну і їхній з Аллою син, який зараз демобілізований після тяжкого поранення.
Врешті держава визнала бойові заслуги Віктора Поліщука - за виявлену особисту мужність, героїзм, самопожертву та незламність під час виконання військового обов'язку Указом Президента України він відзначений орденом "За мужність" ІІІ ступеню. Та з сусідами виявилось складніше. Тут заслуги військового до уваги не беруться, а декого відверто дратують (таке враження вже винико у мене під час спілкування з деякими мешканцями будинку).
Як зізнається Віктор, йому важко спілкуватись з людьми, від котрих відчуває зневагу до країни, до себе та своїх рідних. Тому зараз намагається уникати спілкування з такими. Та його засмучує, що у ситуації, що склалася, потерпають його дружина і 12-літня донька.
Наочним відображенням рівня спілкування дорослих мешканців будинку є стіна у під'їзді, де вишкрябані написи образливого характеру, у тому числі, які стосуються 12-річної доньки Поліщуків.
На наше запитання, чи зверталися вони до керівництва кооперативу з проханням посприяти вирішенню питання про безперешкодний доступ до централізованого водопостачання, Віктор та Алла відповіли, що керівництво кооперативу у цьому конфлікті зайняло сторону їхніх сусідів. На їхню думку, це пов'язано "зі зв'язками", котрі має сусідка.
Вислухавши Поліщуків, ми поспілкувались з іншими мешканцями будинку, які мешкають в одному з ними під'їзді. Жінки підтвердили існування конфлікту між родинами Поліщуків та сусідів, котрі живуть у квартирі під ними. Кажуть, що дійсно ставали свідками скарг Алли на відсутність води в умовах, коли вода була у всіх в будинку, включно з верхніми поверхами.
"Було й таке, що Алла прийшла якось до мене з проханням помити голову у мене, оскільки у них не було води. За словами Алли, воду тоді їй вчергове перекрила сусідка знизу", - говорить Ірина, яка живе на одному майданчику з Поліщуками.
Однак з'ясувати, чи дійсно відбулось несанкціоноване втручання у водомережу у квартирі на 4-му поверсі, кажуть, не вдалося. Віктор говорить, що свого часу, коли ще міг заходити до квартири сусідів, сам бачив той кран. Здавалося б, що може покласти край підозрам про самовільно врізаний кран? Покажіть сусідам відповідні комунікації - трубу холодної води, та й по всьому. Але не у цьому випадку.
Ми з колегами спробували поспілкуватися і з керівництвом кооперативу. З'ясувалося, що голова кооперативу вже кілька років живе за межами України, куди виїхала разом з родиною. Замість неї керує кооперативом інша жителька будинку - Світлана. Зі Світланою ми говорили по телефону, адже вдома її не було. На наше запитання, що їй відомо про ситуацію, що склалася, вона заперечила несанкціоноване втручання у мережу у квартирі на 4-му поверсі. Каже, що ніякого крану там не було і немає. Стверджує, що голова кооперативу у цьому переконалася, побувавши у цій квартирі в грудні 2025 року, коли навідувалась додому з-за кордону.
Якщо такий візит і був, то документально він не підтверджений, адже, як говорить сама Світлана, ніякого акту тоді не складалося. Точну причину періодичної відсутності води у одній окремо взятій квартирі жінка також не назвала. За її словами, воду перекривали у квартирі на першому поверсі, тож без води були усі "по стояку". Про цю ситуацію, мовляв, неодноразово повідомляли до райвиконкому.
"Єслі пєрвий етаж пєрєкрил воду, плахоє постачання, то навєрх нє витягіваєт воду. Вот і всьо. Может там єщьо в квартірє (Поліщуків - ред.) забіт кран...", - каже керівниця.
У розмові з нами вона нарікала на поведінку військового та його дружини. Нам довелося їй пояснювати, що ми не беремося судити, хто винен у конфлікті між двома родинами. Але вирішення питань життєзабезпечення кооперативного будинку - це завдання керівництва кооперативу, а до проблем військових, які пройшли пекло цієї війни, отримали важкі поранення, треба бути уважнішими.
Додам, що поспілкуватися з іншою стороною конфлікту - мешканцями квартири, які живуть поверхом нижче від Поліщуків, нам не вдалося. Ми з колегами прийшли до квартири, постукали, та двері нам не відчинили. Чи був хтось вдома, не знаю. Але наші співрозмовниці - мешканки будинку переконували, що у цей час сусіди зазвичай вдома. Тоді я зателефонувала власниці цієї квартири. Спочатку її номер був зайнятий. Друга спроба поговорити з нею по телефону також не увінчалась успіхом - цього разу просто не взяли слухавку. Отож безпосередньо поспілкуватися з людиною, на яку поскаржився Віктор Поліщук, мені не вдалося, попри спроби це зробити.
Зате невдовзі надійшов телефонний дзвінок з невідомого номера на телефон нашої колеги Наталі Шишки. Жінка, яка телефонувала, назвалась мешканкою будинку Ольгою і заявила, що насправді все не так, як розповіли Поліщуки. Це при тому, що свідком нашої розмови з родиною Поліщуків вона не була. Ольга зауважила, мовляв, це зовсім не той випадок, до якого треба привертати увагу. Серед іншого сказаного, жінка обурювалась поведінкою військового та його побратимів "у балаклавах".
Від мешканок будинку, які стали свідками цієї розмови, ми дізнались, що пані Ольга - мати голови кооперативу (тієї самої, яка мешкає у Німеччині). І у цей час пані Ольга теж знаходиться не у Кривому Розі, але, як кажуть, "тримає руку на пульсі".
Зауважу, що мешканки будинку у розмові з нами нарікали на погану роботу керівництва кооперативу, мовляв, ніхто не займається будинком належним чином. Є питання, які потребують вирішення. Однак замість їх вирішення керівництво кооперативу видаляє "неугодних" з внутрішньодомового Вайбер-чату, де порушуються важливі для мешканців будинку питання.
І Світлані, яка заміщає голову кооперативу, і Ользі, мамі голови кооперативу, ми порадили бути уважнішими до проблем військових. Навпаки, всіляко сприяти їх вирішенню, адже наші захисники на це заслуговують.
Натомість від обох особисто я не відчула належної уваги до воїна - людини, яка, маючи тяжке захворювання, добровільно пішла на фронт, ціною власного життя та здоров'я захищала країну. До людини, син якої ледь вижив, захищаючи країну і у свої 27 років після поранення має великі проблеми зі здоров'ям. У їхніх словах чулись роздратованість, невдоволення і намагання перекласти провину за існуючу проблему на самого військового та його родину.
Невдовзі після візиту Віктор Поліщук повідомив мені, що отримав для ознайомлення позовну заяву, яка подала на нього та його дружину сусідка. Вона вимагає відшкодування завданої їй моральної шкоди. Сума відшкодування, яку вона заявила у позові - 50 000 гривень. Отож попереду у родини військового, про якого на цьому відео (нижче) говорить Президент України, дякуючи йому за мужність, судові засідання.
На фото - врагмент позову
Все, що коїться навколо родини Поліщуків, у мене викликає огиду. Можу собі уявити, як родина, обоє чоловіків якої пішли захищати країну, повернувшись додому з пораненнями, спостерігають сьогодні за тим, як комусь прямо до квартири доставляють продукти, бо чоловік з того помешкання від чогось (від когось) ховається (?); як хтось на стіні у під'їзді нецензурно згадує найближчих - дружину, доньку.
Подумалось, чого у таких умовах чекають навколишні від військового?
Сьогодні через різні обставини додому повернулися одиниці військових. І замість процесу реабілітації - фізичної, моральної, соціальної - вони отримують байдужість, роздратування, приниження, цікування від "тилової" частини суспільства. Завтра додому, у міста та села, повернуться тисячі. Що буде тоді?
Світлана Романенко
Стежте за новинами в Telegram.
Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook.
Читайте нас на Google News
