Поетична вистава «ПРА» в Кривому Розі: історія трьох поколінь жінок, переплетена з долею України, - ФОТО

У Кривому Розі Театральна студія «Ті самі гойдалки»  представила поетичну виставу «ПРА». Ця вистава — не просто театральна постановка, а глибоке дослідження сімейної хроніки, що пролягає крізь трагічні сторінки історії України.

Минулого тижня у криворізькому театрі "Академія руху" відбулася прем’єра поетичної вистави «ПРА» Театральної студії  «Ті самі гойдалки». Постановка досліджує жіночий рід та родинну хроніку крізь призму трагічних подій української історії. Про це журналістці 0564.ua стало відомо на місці події. 

Перед початком вистави співзасновник культурно-громадського центру «Шелтер +» Роман Морозов подякував Збройним силам України за можливість творити у тилу та наголосив на важливості підтримки української культури в умовах повномасштабного вторгнення.

Після його виступу глядачі вшанували хвилиною мовчання пам’ять усіх Гроїв та жертв російсько-української війни, а потім разом виконали Гімн України.

В основі вистави лежить поезія сучасних українських авторок, таких як Марина Пономаренко, Катерина Міхаліцина та Ганна Осадко. Вона розповідає про зв’язок трьох поколінь жінок. Їхні історії сплітаються в єдине полотно, що передає біль розкуркулення, голодоморів та постійної боротьби за збереження українського роду та культурного спадку.

У проєкті взяли участь близько 40 акторів-аматорів різного віку — від 8 до 83 років. Режисерка Євгенія Морозова-Попова нагадала глядачам, що  на сцені грають учасники Театральної студії, а не професійного театрального колективу. Але це не заважає йому створювати важливі й відверті проєкти.

Створення вистави стало справжнім багатомісячним марафоном, в якому кожна деталь має свою історію. Афішу для вистави вишив ветеран російсько-української війни під час реабілітації, дівчата власноруч вишивали собі комірці, а декорації створювали близько ста волонтерів. Найширший відріз домотканого полотна, що використовується в постановці, був знайдений на горищі старої хати на Харківщині.

Як зазначила пані режисерка, в залі було багато дітей, але теми, які озвучувались, були абсолютно не дитячі. 

"Так сталося, що в Україні діти чують багато того, чого не мають чути діти і бачать таке, що не мають діти бачити. Ви побачите, що наші актори в білому, вони білосніжні і чисті. Ми хотіли цим символом показати, що ті, що тут на сцені, вони невинні і білі, але розповідають не такі світлі історії. Ці історії темні і незручні. Бо у нас, якщо ми справді по-чесному досліджуємо наш рід, ми дізнаємось багато незручних речей. Ми хочемо, щоб все було ідеально, але якщо справді будемо досліджувати, то знайдемо багато незручного. От і ви почуєте сьогодні багато незручного. Але я вас дуже прошу, просто будьте відкритими і слухайте уважно, тому що ці поетичні рядочки народилися не просто так. Марина Пономаренко все це пережила. Вона збирала історії різних людей. І вона надала нам право використовувати свої поезії в нашій виставі".

Після показу глядачі стоячи аплодували акторам та режисерці, а також скандували "Браво!" за створення цієї історії, яка що передає і біль, і надію.