Віряни УПЦ (МП) проти ПЦУ: чим завершилась перша судова справа на Криворіжжі та які нюанси

14 травня 2023 року відбулися загальні збори Релігійної громади Великомученика і цілителя Пантелеймона Парафії Криворізької єпархії Української Православної Церкви в с. Вільне Криворізького району, за результатами яких були прийнято ряд рішень, у тому числі, про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях, шляхом входження до складу релігійного обʼєднання Православної Церкви України і у зв'язку з цим про внесення змін до Статуту Релігійної громади.

Майже через два роки, тобто у травні 2025 року дві фізичні особи (позивачки) звернулись до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним протоколу загальних зборів від 14 травня 2023 року та статуту Релігійної  організації “Релігійної громади Великомученика і цілителя Пантелеймона Парафії Дніпропетровської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) в селі Вільне Криворізького району”. 

Серед іншого, свій позов вони мотивували тим, що, по-перше, на їх думку, особи, які прийняли участь у загальних зборах Релігійної громади 14 травня 2023 року, а це 90 осіб жителів села Вільне Криворізького району, що відвідували відповідні богослужіння, не були членами Релігійної громади, а отже, не могли голосувати про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях, а, по-друге, рішення, прийняте 14 травня 2023 року на загальних зборах Релігійної громади, не було затверджено в Управлінні Криворізької Єпархії Української Православної Церкви.

Про цю справу кореспонденту 0564.ua розповідає  кандидат юридичних наук,  доцент Наталія Макаренко, яка працює адвокаткою з 2012 року, а з 2014 року керує Адвокатським об'єднанням "Альфа Лекс". Як адвокат вона спеціалізується на господарських та адміністративних спорах, а також займається правовим супроводом діяльності юридичних осіб. У справі, про яку йдеться, Наталія представляла сторону відповідача - релігійної громади, до якої позивалися вірянки УПЦ (МП).

- Наскільки ця права унікальна для нашого регіону? Чи відомо вам ще про подібні справи на Криворіжжі (на Дніпропетровщині)?

- Мені відомо про розгляд судами подібних спорів у містах Рівному, Києві, Чернігові, Полтаві тощо, однак, мені не відомо про розгляд аналогічних спорів господарським судом в межах нашої області. На мій погляд, спори щодо зміни підлеглості відповідної релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входження до складу релігійного обʼєднання Православної Церкви України не є масовими в межах нашої області.

- Що лежить в основі позову, який було подано до суду, і наскільки він є логічним, на вашу думку?

- Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що загальні збори 14 травня 2023 року, на думку позивачок, були проведені з суттєвим порушенням вимог статуту релігійної громади, статуту про управління Української Православної Церкви, а саме був відсутній кворум для проведення Парафіяльних зборів, проведені мешканцями територіальної громади збори за своїм складом були зборами територіальної громади, а не Парафіяльними зборами конкретної релігійної організації, із діючих членів релігійної громади на зборах були присутні лише 3 особи, що становить 6,38 % від загальної кількості членів Парафіяльних зборів, затверджених протоколом № 1 від 17.02.2019, що, на думку позивачок, є самостійною правовою підставою для визнання недійсними та скасування рішення загальних зборів та статуту в новій редакції. 

Щодо того, наскільки такий позов був логічним, мені б не хотілось вдаватись до будь-яких оцінок дій опонентів, однак, в нашій державі діє конституційний принцип, згідно з яким кожному гарантується право на звернення до суду, чим, власне позивачки і скористались.

- У чому полягала лінія захисту?

- В межах розгляду судом цієї справи ми доводили, що лише особа, яка бере участь у загальних зборах членів релігійної громади повноважна визначити, або не визначати себе членом цієї релігійної громади. І це визначення жодним чином не може обмежуватися ні умовами статуту релігійної громади, ні волею будь-кого іншого, ні визнанням чи невизнанням цієї обставини будь-ким, зокрема, і необхідністю бути включеним до певного списку членів релігійної громади на підставі окремого рішення загальних зборів релігійної громади. При цьому, Статут Релігійної громади у редакції 2013 року не встановлював будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, а також не містив поняття фіксованого членства, процедури прийняття в члени релігійної громади. Статут Релігійної громади не встановлював порядку прийняття нових і виключення існуючих членів. Також ми доводили, що вимоги щодо затвердження протоколів єпархіальним архієреєм, підписання їх настоятелем, скликання зборів настоятелем та їх очолювання, затвердження рішення загальних зборів в Управлінні Криворізької Єпархії Української Православної Церкви, - робило б неможливим реалізацію визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, а саме право - ілюзорним.

Окрім цього, на наше переконання (і правильність нашої позиції була підтверджена рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у цій справі) у двох позивачок, що звернулись до господарського суду з позовом, було відсутнє порушене право, тобто простими словами, жодних негативних наслідків для них особисто не створювалось через зміну підлеглості релігійної громади в канонічних і організаційних питаннях, адже загальними зборами релігійної громади не приймалось будь-яких рішень щодо можливості або неможливості відвідування церкви (в т.ч. позивачками), докази заборони для вірян (в т.ч. позивачок в даній справі) відвідувати храм в селі Вільне Криворізького району - матеріали справи не містили. В той же час, позивачок не було позбавлено можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії, зокрема, на вказаних зборах будь – якого рішення про заборону позивачкам чи іншим особам відвідувати храм чи про заборону віросповідання не приймалось.

- Наскільки чинне законодавство сьогодні є логічним, вичерпним для розв'язання подібних конфліктів? Чого, можливо, бракує законодавству?

- Необхідно врахувати, що 17.01.2019 року Верховна Рада України прийняла Закон № 2673-VIІI “Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи". Цей закон був розроблений, оскільки «конституційне право віруючих громадян та створених ними громад щодо вільного релігійного вибору виявляється ускладненим, а часом таким, який неможливо реалізувати. Відсутність вищезазначеної унормованості процедури та механізму зміни приналежності релігійних громад призводить до підвищеної конфліктності в релігійному середовищі» (з пояснювальної записки до проєкту закону № 4128 від 23.02.2016).

Урегулювання механізму реалізації права релігійної громади на вільну зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях полягало у встановленні у статті 8 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, що ця зміна відбувається шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення та підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

При цьому, за загальним правилом, зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Отже, на сьогоднішній день, законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.

Фактично, цей механізм дозволив релігійній громаді як організації вірян, які об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб, вирішувати важливе питання організації громади, чим держава захистила гарантоване статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини) право на свободу віросповідання у його колективному вимірі в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає право на об`єднання.

Отже, із положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" слідує, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням), а також вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної громади. Відтак, сама по собі зміна канонічної підлеглості не може порушувати права на свободу віросповідання.

- Чи були складнощі? Якщо так, то які?

Складнощі під час розгляду даної справи полягали в тому, що представником позивачок декілька разів в процесі розгляду даної справи уточнювались позовні вимоги, що зумовлювало необхідність неодноразово подавати з нашого боку відповідні процесуальні документи (відзиви, заперечення тощо), а це все збільшувало час розгляду відповідного спору господарським судом. Таким чином, розгляд цієї справи в Господарському суді Дніпропетровської області тривав майже півроку. Відповідні позовні вимоги уточнювались представником позивачок через допущені помилки у датах протоколу, яким було оформлене оскаржуване рішення загальних зборах Релігійної громади. Тобто можна сказати, що через певну неуважність до деталей свого ж поданого позову представником позивачок, на нашу думку, строк розгляд відповідного господарського спору збільшувався.

- Наскільки ця справа була цікавою для вас?

- Як я вже зазначала, я спеціалізуюсь на супроводженні господарських та адміністративних спорів, однак, зазвичай, такі спори стосуються діяльності підприємств (суб'єктів господарської діяльності). Чесно кажучи, релігійна громада як клієнт в мене вперше і це була дійсно цікава та неординарна справа в моїй адвокатській діяльності.

- Якими є (можуть бути) наслідки ухваленого судом рішення?

- З наслідками розгляду даної справи Господарський суд Дніпропетровської області 18 листопада 2025 року ухвалив рішення, яким відмовив двом позивачкам в задоволенні їх позовних вимог, фактично підтримавши нашу позицію щодо законності рішення загальних зборів релігійної громади 14 травня 2023 року, зокрема, і щодо зміни підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях, шляхом входження до складу релігійного обʼєднання Православної Церкви України і у зв'язку з цим внесення змін до Статуту Релігійної громади. 

Позивачки не подавали апеляційну скаргу на таке рішення господарського суду, і тому рішення набрало законної сили без апеляційного перегляду. Також позивачками було сплачено на користь релігійної громади судові витрати, які релігійна громада понесла у зв'язку з розглядом справи в господарському суді.   

- Що б ви порадили релігійним громадам, які вирішать змінити підпорядкування (перейти до ПЦУ)? На що вони мають звернути особливу увагу у процесі переходу?

- Я б порадила не лише уважно ознайомлюватись зі Статутом відповідної релігійної громади, діючим нормативно-правовим регулюванням, а саме Законом України “Про свободу совісті та релігійні організації”, а й з відповідною судовою практикою, яка точно буде в нагоді в цьому питанні, зокрема, з постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №906/1330/21. 

Стежте за новинами в Telegram. 

Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook. 

Читайте нас на Google News