Волонтерські лекції: як війна народила нову культуру просвітництва у Кривому Розі, - ФОТО, ВІДЕО

Війна змінила звичний ритм Кривого Рогу. Те, що раніше здавалося звичайною частиною міського життя — зустрічі, лекції, дискусії, творчі заняття, — після 24 лютого 2022 року на певний час зникло з публічного простору. Безпекові обмеження змусили людей залишатися вдома, а невизначеність перших місяців повномасштабної війни відсунула культурне життя далеко на другий план.

Але поступово місто почало повертати собі потребу бути разом. Спочатку — в онлайн-форматах, згодом — у невеликих офлайн-групах. Так у Кривому Розі почали активно розвиватися відкриті лекції, літературні клуби, мовні зустрічі, майстер-класи з традиційних мистецтв та інші формати неформальної просвіти.

Їхня особливість у тому, що люди приходять сюди не лише за інформацією. Вони шукають живого спілкування, нових сенсів, відчуття приналежності до спільноти. А ті, хто проводить такі зустрічі, часто фактично волонтерять власними знаннями, досвідом і часом.

Від розгубленості — до потреби знову збиратися разом

Одним із перших прикладів повернення до живого спілкування стала мовна ініціатива Світлани Корженівської. Учителька української мови та літератури згадує, що перша зустріч клубу «Спілкуємося українською» відбулася вже влітку 2022 року — 3 липня. Аудиторія тоді виявилася несподівано різноманітною: у бібліотеці зібралися люди різного віку, зокрема діти й дорослі, багато з яких до того не знали одне одного. Говорили про мову, іншомовні слова, онлайн-освіту, грали в мовні ігри.

Згодом зустрічі довелося перевести в онлайн. Це дозволило не переривати діяльність клубу навіть тоді, коли офлайн-заходи були неможливими. Але саме цей досвід показав важливість живого контакту.

«Люди все-таки скаржилися, що їм живого спілкування не вистачає», — згадує Світлана Корженівська.

Коли безпекова ситуація дозволила повернутися до бібліотеки, учасники клубу самі запропонували більше говорити про літературу. Так мовні зустрічі поступово перетворилися на літературний клуб для дорослих: учасники читають твори, обговорюють їх і знаходять у добре знайомих текстах нові смисли.

Майданчиком для просвітницьких заходів у Кривому Розі часто стає Бібліотека для дорослих на проспекті Поштовому (фото з Facebookсторінки бібліотеки)

Це вже не зовсім схоже на шкільний урок — хоча інколи саме шкільна класика стає приводом для розмови. На одній із таких зустрічей «Кайдашеву сім'ю» обговорювали разом дорослі учасники клубу та одинадцятикласники. Різний життєвий досвід не завадив розмові, а навпаки — дозволив подивитися на знайомий твір під різними кутами.

Для самої Світлани Корженівської такі зустрічі стали важливими ще й через можливість бачити людей наживо.

«Мені було приємно, що така велика аудиторія зібралася. Люди приходили навіть родинами — бабусі приводили онучок. Вони знаходили тут однодумців».

Світлана Корженівська у Бібліотеці на Поштовому

Підґрунтя для неформальної просвіти 

Втім, було б неправильно говорити, що культура відкритих лекцій виникла в місті лише після 24 лютого 2022 року. Кривий Ріг і до великої війни мав досвід громадських та освітніх ініціатив, які створювали простір для публічної розмови, обміну знаннями та досвідом.

Серед таких прикладів — Культурно-громадський центр «Шелтер Плюс» та започаткована ним «Школа змінотворців». Відкриті лекції та презентації досліджень проводила також професорка, докторка історичних наук Наталія Романець, зокрема на теми, пов'язані з Голодомором. Активними у просвітництві були місцеві краєзнавці.

Тобто запит на неформальну освіту в місті існував і раніше. Проте повномасштабна війна змінила його. Змінилися теми, формати й сама мотивація людей приходити на такі заходи.

За спостереженнями криворізької літераторки Ольги Гончар-Хвостової, особливо активно аудиторний просвітницький формат розвивається останні два-три роки. Сьогодні в місті можна знайти різні просвітницькі майданчики: історичні та краєзнавчі лекції, мистецтвознавчі зустрічі, літературні курси для дорослих. Серед лекторів Ольга називає Володимира Казакова, Едуарда Дворчука, Ірину Манаєнкову-Остапчук, Анастасію Ярошевич, Світлану Корженівську та інших.

За межами шахт і заводів: неформальна просвіта повертає місту його жіночі та культурні історії

Одним із помітних майданчиків нового лекційного руху став «ФемКвартал». Для Ольги Костіної та ініціативи «рівні у кривому» цей проєкт був способом продовжувати основну місію організації навіть у перший рік повномасштабної війни. Його завданням було показати українську історію фемінізму та жіночого визвольного руху, зокрема протистояти стереотипу про фемінізм як «західний» або чужий Україні рух.

Ольга Костіна розповіла нам власний досвід просвітництва у Кривому Розі

Важливо, що організаторки зробили ставку саме на місцевих спікерок. Теми не нав'язували — кожну учасницю просили самостійно визначити, про що вона хотіла б говорити:

«Ми сперлися на місцевих діячок і з довірою до них звернулися. Тематика пішла особисто від кожної спікерки».

До лекцій долучилися й викладачки університетів. Для Ольги Костіної це було важливо ще й тому, що відкриті лекції можуть стати містком між фаховими знаннями університетської аудиторії та містянами, які формально не мають доступу до академічного середовища:

«Ми виступили таким медіатором між університетами, локаціями і людьми, які спраглі до інтелектуального залучення».

Учасниці "Фемкварталу" після відкритої лекції кандидатки філологічних наук, доцентки кафедри української мови Криворізького державного педагогічного університету Наталії Малюги  

За словами Ольги Гончар-Хвостової, для неї саме «ФемКвартал» став одним із поштовхів до подальшої лекційної просвітницької роботи. Вона долучилася до цього формату зі своїми дослідженнями про криворізьких літераторок. На своїх лекціях вона презентує результати власної дослідницької роботи. Спочатку Ольга публікувала у Facebook дописи про письменниць, пов'язаних із Кривим Рогом. Згодом їй запропонували провести першу публічну лекцію. Після позитивної реакції аудиторії з'явилися нові теми, а від окремих лекцій — цілі цикли.

Сьогодні дослідниця працює з величезним масивом джерел: газетами, літературними журналами, альманахами, збірниками та архівними матеріалами. Саме тому її лекції поступово вийшли далеко за межі суто літературної історії.

У 2025 році вона провела цикл із семи лекцій про літераторок, пов'язаних із різними районами Кривого Рогу. Були також лекції про жінок різних професій, літературні локації міста та інші теми.

Для Ольги це можливість змінювати усталене уявлення про Кривий Ріг як винятково індустріальне, «робітниче» місто:

«Чим більше ти опрацьовуєш матеріалу, тим більше з'являється тем, про які можна і хочеться розповісти».

А її лекції про літераторок — це не просто розповіді про окремих письменниць. Вони допомагають по-новому побачити саме місто — його культурну історію, простори, людей та процеси, які формували Кривий Ріг у різні десятиліття.

Частину матеріалів після лекцій можна переглянути у відеозаписах, а сама дослідниця сподівається, що зібраний матеріал колись стане основою книжки чи іншого видання.

Ольга Гончар - Хвостова під час відкритої лекції у кафе "Квітка"

«Шкільні уроки, але для дорослих»

Ще один напрямок — лекції та зустрічі Світлани Корженівської. Їхній шлях також почався з мовної тематики, але поступово розширився до української літератури, народних свят, календаря та традицій.

Сьогодні учасники читають твори та обговорюють їх. Іноді до розмови долучаються люди різного віку — від школярів до старших містян.

Для Корженівської одна з причин популярності таких зустрічей очевидна: війна змусила багатьох людей переосмислювати питання власної ідентичності:

«Можливо, це випробування спонукало людей замислитися над тим, хто ми є. І про те, що мова є важливою».

На початку повномасштабного вторгнення мовне питання стало ще й частиною особистого вибору багатьох українців. Для когось перехід на українську став свідомим кроком, зокрема реакцією на російську агресію. Так лекція про мову або літературу перетворюється на значно ширшу розмову — про культуру, пам'ять, ідентичність та власне місце у суспільстві.

Не лише слухати, але й творити

Потреба у спільному занятті проявилася не тільки в лекційних залах. У Кривому Розі під час великої війни з'явилися й творчі ініціативи, де люди не просто слухають, а щось роблять власноруч.

Один із прикладів — студія «Творча», яку відкрила волонтерка та підприємиця Ольга Вербова. Від початку повномасштабного вторгнення там проводять різні творчі заходи, зокрема майстер-класи з петриківського розпису, кіноперегляди, літературні ігри та мовний клуб.

«Мені самій треба було десь відпочивати, змінювати картинку, відпочивати думками від усього, що з нами трапляється. Так ми почали робити творчі вечори», - розказує Ольга.

Окремі заняття мають і благодійну складову. Учасники розписують гільзи, які згодом використовують у меморіальних ініціативах, зокрема, вони є частиною волонтерського меморіалу “Куби пам'яті” на проспекті Поштовому..

Викладачка студії "Творча" Марина згадує, що сама ініціатива виникла у момент, коли звичні дитячі гуртки були закриті. Спочатку головною метою було дати дітям можливість відволіктися від страшної реальності війни, провести час разом, щось створити. Заняття відбувалися безкоштовно або за донат. 

Згодом одна з таких програм — розпис металевих гільз для меморіального простору — набула зовсім іншого значення. На заняття прийшли переважно жінки, багато з яких пережили особисті втрати через війну. Спочатку вони боялися помилятися навіть у творчій роботі. Але поступово заняття перетворилися на простір, де можна було розслабитися, спілкуватися і бути серед людей із подібним досвідом:

«Люди сюди йшли саме до людей. У першу чергу — за безпечним спілкуванням, за підтримкою», - зауважує Марина.

Таким чином майстер-клас, який починався як волонтерська творча ініціатива, став для учасниць своєрідним ресурсним простором. Спільна робота, чай, музика і розмови допомагали повертати відчуття нормальності та приналежності до групи.

Ольга та Марина у приміщенні студії показали нам роботи студійців

Лекція як нагода бути разом

Успіх таких ініціатив пояснюється не лише цікавими темами. Люди приходять на лекцію про історію Кривого Рогу, щоб дізнатися щось нове. На літературну зустріч — щоб по-іншому прочитати знайомий текст. На мовний клуб — щоб краще говорити українською. На майстер-клас — навчитися традиційного мистецтва. Але водночас вони отримують те, чого не може дати відеозапис лекції чи онлайн-курс: присутність інших людей.

Ольга Гончар-Хвостова помічає саме цю особливість. На її думку, лекція дозволяє поєднати відпочинок та отримання нових знань, а в умовах війни це допомагає людям триматися, осмислювати пережите й краще розуміти історичний контекст російської агресії.

Світлана Корженівська бачила те саме на мовних та літературних зустрічах: коли люди сидять поруч, вони бачать реакцію одне одного, можуть одразу поставити питання, поділитися власним досвідом. Саме цього бракувало в онлайн-форматі.

А в творчій студії цей контакт взагалі став частиною самої практики — люди приходили не лише малювати, а й підтримувати одне одного.

Волонтерська просвіта

Є ще одна важлива особливість цього явища. Не всі просвітницькі заходи є буквально безкоштовними.

Наприклад, лекції Ольги Гончар-Хвостової, організовані туристичним клубом «Невгамовні гідеси», мають оплату за участь. Частина коштів спрямовується закладу, де проходить зустріч, решта розподіляється між організаторками та лекторкою. Але більшість отриманого нею гонорару вона спрямовує на волонтерські збори.

Тому поняття волонтерської просвіти тут ширше за безкоштовний вхід. Йдеться про готовність віддавати спільноті те, що людина має: професійні знання, власні дослідження, час, організаційні можливості, творчі навички.

«У часи, коли світ розсипається на шматки, люди починають обмінюватися не тільки ресурсами, а й собою», -  пояснює психологиня Світлана Клименко.

У цьому сенсі Кривий Ріг поступово створює власну мережу невеликих просвітницьких осередків. Бібліотеки, кав'ярні, громадські організації, творчі студії, університети та незалежні ініціативи стають місцями, де можна не лише отримати інформацію, а й зустріти інших.

І для започаткування такої ініціативи, схоже, не обов'язково потрібна велика організація. Потрібна людина, яка має чим поділитися, простір для зустрічі та люди, яким це цікаво.

«Мікроволонтерство стійкості»

Чому ж під час війни люди стали активніше шукати неформальну просвіту — приходити на лекції, майстеркласи, мовні та літературні зустрічі? 

Психологиня Світлана Клименко пояснює це не лише цікавістю до нових знань. За її словами, під час великої загрози людина гостро потребує повернути собі хоча б часткове відчуття впливу на власне життя. Війна створює безліч ситуацій, на які окрема людина не може вплинути. Проте вона може визначити те, що залишається у сфері її контролю: власні знання, навички, час, увагу.

«Волонтерство — це не лише допомога іншому. Це ще й спосіб повернути собі суб'єктність: я не тільки об'єкт подій — я сама щось роблю», — говорить Світлана Клименко.

Саме тому, на її думку, безкоштовні лекції, консультації, професійні виступи та майстеркласи можна розглядати як особливу форму волонтерства — волонтерство знаннями, компетентністю, увагою і власною присутністю. У цьому процесі відбувається своєрідний взаємний обмін. Той, хто ділиться своїми знаннями, отримує відчуття потрібності. А той, хто приходить слухати чи навчатися, отримує не тільки інформацію, а й відчуття, що він не сам.

Світлана Клименко звертає увагу: лектор фактично передає аудиторії не лише знання, а й просте людське повідомлення — «Я є. Я поруч. Мені є чим поділитися з тобою. Нам є що робити разом». У відповідь аудиторія демонструє, що ці знання, досвід і присутність для неї важливі.

Тому просвітницька зустріч, на думку психологині, стає значно більшою за саму лекцію. Вона створює соціальний контакт і відновлює горизонтальні зв'язки — довіру, взаємодопомогу, відчуття спільної мети та колективної спроможності.

Особливо важливим це стає в умовах війни, коли загострюється потреба належати до певного «ми». Людина шукає відповіді на дуже прості питання: хто ми, з ким я, на кого можу спертися, чи можу щось зробити і чи має значення те, що я роблю.

«Оце “ми зібралися і щось робимо разом” — дуже потужна психологічна відповідь на хаос», — зазначає Світлана Клименко.

Вона навіть пропонує називати безкоштовні професійні зустрічі «мікроволонтерством стійкості». Адже в такому форматі професіонал приходить до людей і фактично говорить: «Я знаю ось це. Давайте я вам це віддам».

Для самої Світлани Клименко ця теорія має цілком конкретний практичний досвід. На початку повномасштабної війни разом із Вірою Єрифою вони започаткували Клуб Петриківського розпису. Нині він працює вже п'ять років і об'єднує людей віком від 15 до 75 років — різних професій, із різним життєвим досвідом. Причому чимало учасників до цього взагалі не вміли малювати.

Світлана Клименко та заняття у Клубі Петриківського розпису проводить Віра Єріфа (фото з Facebook Світлани Клименко)

За словами психологині, від самого початку йшлося не лише про мистецтво. Клуб став місцем, де можна було побути разом, поспілкуватися, чогось навчитися одне в одного і хоча б на кілька годин повернутися до відчуття звичайного життя. Люди беруть до рук пензлі, працюють із кольорами, п'ють чай і каву, приносять смаколики, розмовляють, сміються та підтримують одне одного. У реальності війни, наголошує Світлана Клименко, такі прості речі мають зовсім не просте психологічне значення.

«Коли навколо багато небезпеки й невизначеності, людина особливо потребує двох речей: відчуття зв'язку з іншими та відчуття власної спроможності», — пояснює вона.

Не завжди можна вплинути на події у світі, але можна обрати, що робити сьогодні: прийти до людей, щось створити, поділитися знаннями, бути корисним. Саме тому петриківський розпис у клубі, за словами психологині, став своєрідною практикою повернення до життя. Навіть коли навколо відбуваються страшні речі, людина може взяти пензель і створити щось красиве. Це не втеча від реальності, а можливість нагадати собі: я живий, я можу створювати, я можу бути з іншими, і від мене все ще щось залежить.

Залишатися людьми, бути разом

Війна не створила у Кривому Розі інтерес до знань із нуля. Але вона зробила особливо помітною іншу цінність просвіти — здатність збирати людей навколо змістовної розмови. Історія, література, українська мова, жіноча історія, мистецтво, міська пам'ять, народні традиції — теми різні. Але за ними стоїть один спільний запит: зрозуміти більше про себе, своє місто й людей поруч.

Світлана Клименко говорить про це як про своєрідний обмін, у якому кожен щось віддає і водночас щось отримує.

Саме тому відкриті лекції та майстер-класи під час війни — це більше, ніж спосіб провести вільний вечір. Це маленькі міські осередки стійкості. 

Після лекції Ольги Гончар - Хвостової у Teahouse на Поштовому

Хтось приходить із дослідженням, яке збирав роками. Хтось — із професійними знаннями. Хтось приносить пензлі й фарби. Хтось просто сідає за стіл і слухає. А хтось вперше за довгий час знаходить тут людей, з якими хочеться говорити.

Знання при цьому не стає менше, коли ним діляться. Навпаки — воно отримує нове життя, а людина, яка ним ділиться, бачить, що її досвід комусь потрібен.

Можливо, саме в цьому і полягає один із непомітних культурних наслідків великої війни для Кривого Рогу: містяни вчаться не чекати, поки хтось організує для них культурне життя, а створювати його самостійно. І тоді лекція стає не просто лекцією. Майстер-клас — не просто заняттям. А зустріч кількох десятків людей — маленькою, але важливою відповіддю на головний виклик війни: залишатися людьми, бути разом і самим створювати ту реальність, у якій хочеться жити.

Фото з просвітницьких заходів (використані фото з Facebook-сторінок Бібліотеки на Поштовій та Світлани Клименко)

Стежте за новинами в Telegram. 

Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook. 

Читайте нас на Google News