«Від граніту до зброї»: з нагоди 35-річчя Революції на граніті Український інститут національної пам'яті розпочав серію відеоспогадів, - ФОТО, ВІДЕО

35 років тому цього дня розпочався перший Майдан – Революція на граніті. Студентська молодь протестувала та голодувала з 2 по 17 жовтня 1990 року. Протест став піком протистояння між комуністичним режимом і українською національно-демократичною опозицією на зламі 1980-90-х років.  На гранітних плитах центру Києва – тодішньої площі Жовтневої революції, теперішнього Майдану Незалежності – студенти ненасильницьким спротивом змінили країну. Студентське голодування пришвидшило розпад СРСР, унеможливило підписання нового союзного договору та наблизило відновлення незалежності. 

Про події, які отримали назву "Революція на граніті" повідомляє Український інститут національної пам'яті (УІНП).

2 жовтня 1990 року в Києві, на Майдані, який тоді мав назву Площа Жовтневої революції, з’явилися намети. Група студентів, переважно з київських та львівських вишів, оголосила голодування і висунула політичні вимоги:

• дострокове припинення повноваження Верховної Ради України та призначення нових виборів на багатопартійній основі восени 1991 року;
• відставка голови Ради Міністрів України Віталія Масола;
• прийняття закону про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ;
• недопущення підписання нового Союзного договору;

повернення в Україну солдатів, які проходять строкову службу за межами держави, і забезпечення проходження служби на території республіки юнакам подальших призовів.

Організаторами акції виступили Українська студентська спілка, яку тоді очолював Олесь Доній, та Студентське братство Львова (голова — Маркіян Іващишин). Третім співголовою акції, від студентства сходу України, був Олег Барков, керівник УСС Дніпродзержинська. Комендантом наметового містечка обрали студента IV курсу Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка Тараса Корпала.

Ідея такого громадянського спротиву народилася ще на святкуванні п’ятсотріччя Запорозької Січі влітку 1990 року, активно обговорювалася вона і у Львові. Голодування як форма протесту була «запозичена» в болгарських студентів, які в 1989 році оголосили голодування проти президента. Та й сама акція була на часі: у 1989 роках країнами Східної Європи прокотилися хвилі «оксамитових революцій», а в березні 1990 року вперше у Верховну Раду пройшло 115 представників національно-демократичних сил, на чию підтримку розраховували студенти.

Спочатку акція планувалася під стінами Верховної Ради, але там їх зустріли  посилені загони міліції. Тому інша частина, яка опинилася на тодішній площі Жовтневої революції перед монументом Леніну, прийняла рішення зайняти позиції й розгорнути наметове містечко просто там. Все було зроблене за лічені хвилини, тож, коли правоохоронці отримали сигнал, позиції були зайняті і хлопці стали в кордон, щоб захистити їх. Міліція так і не наважилась розігнати демонстрантів, а згодом Київська міська рада дала дозвіл на проведення масових акцій в центрі міста.

Наметове містечко мало чітку організацію. Крім самих голодувальників, які вдягнули білі пов’язки, тут була організована група допомоги та охорона наметового містечка (такі люди мали чорні пов’язки), окремо були намети для прес-групи та медиків. Кожного дня голодувальники проходили медичне обстеження, студентам у критичному стані рекомендували виходити з голодування. Але на їхнє місце приходили нові. Загалом в акції взяли участь біля півтори сотні студентів.

Голодування тривало 16 днів, які кардинально змінили обличчя тодішньої, багато в чому ще радянської, України. Центр столиці на два тижні став епіцентром політичних мітингів та дискусій. До студентів приходили політики і вчорашні дисиденти, частими гостями табору стали барди – лауреати першого фестивалю «Червона рута» Едуард Драч, Марія Бурмака. До голодувальників приєдналася народна артистка України Ніла Крюкова, приходила Ліна Костенко. Кілька народних депутатів на підтримку студентів також оголосили голодування просто в сесійній залі. Олесь Гончар після того, як комуністична частина Верховної Ради відмовилася підтримати студентів, демонстративно поклав свій партійний квиток.

Переломним стало 15 жовтня, коли в Києві було оголошено загальний студентський страйк і студенти почали захоплювати приміщення вишів, а на Майдані зібралося близько ста тисяч робітників, студентів, простих людей. Того ж дня студенти прорвали міліцейський кордон біля Верховної Ради та організували на площі перед нею ще одне наметове містечко.

До Верховної Ради були запрошені лідери акції. Позицію студентів з трибуни парламенту озвучив Олесь Доній. Після численних дискусій 17 жовтня Верховна Рада 314 голосами «за» (лише 38 були «проти») прийняла рішення частково задовольнити вимоги студентів. Віталія Масола відправили у відставку, інші вимоги пообіцяли виконати по змозі.

На жаль, головне питання – про розпуск Верховної Ради – так і не було втілене в життя. Хоча навіть Леонід Кравчук, тодішній голова Верховної Ради, пізніше зізнавався, що, якби восени 1991 року відбулися перевибори, Україна пішла б зовсім іншим шляхом.

Фото з сайту УІНП

Революція на граніті, спрямована проти комуністичної влади в Україні, заклала традиції демократичних форм протесту. Його символом стала біла пов’язка на головах його учасників. А прямим наслідком була відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та виконання низки вимог студентства.

З нагоди 35-річчя Революції на граніті УІНП сьогодні розпочав серію відео спогадів «Від граніту до зброї». Інститут записав голоси військовослужбовців, які були учасниками Революції на граніті. Перший голос – Олег Тягнибок, командир батальйону БПЛА 128-ї бригади «Дике поле».

"Вони почали на граніті – з мрії завалити імперію. І зробили це ненасильництким спротивом. Сьогодні ті ж самі руки керують безпілотниками, рятують життя і тримають оборону", - зазначили в УІНП. 

ммм