24 серпня 1991 року група народних депутатів на чолі з Чорноволом внесла синьо-жовте полотнище до сесійної зали Верховної Ради України, - ВІДЕО

Внесення Державного Прапора України до сесійної зали ВРУ / Кадр архівної хроніки

Святкування Дня Державного Прапора України було запроваджене указом президента Леоніда Кучми 23 серпня 2004 р. 2009-го зміни до указу вніс наступний президент – Віктор Ющенко, – але дата відзначення залишилася тією ж.

Чи пов'язана дата 23 серпня з історією нашого державного прапора, пише "Історична правда".

Звідки ж узялася "президентська" дата?

Згідно з новочасною легендою, поширеною серед депутатів Верховної Ради УРСР останнього скликання, синьо-жовте полотнище було стихійно внесене до сесійної зали начебто 23 серпня 1991 р., напередодні проголошення незалежності України, і саме цей переказ увічнює дата зі згаданого указу.

Натомість офіційний документ, а саме стенограма засідання парламенту 24 серпня того ж року, свідчить про інше. Дебати з приводу внесення до зали національного прапора розгорілися під куполом ВР саме цього дня, до того ж – під кінець засідання, буквально за кілька хвилин до проголошення незалежності України.

У результаті полотнище внесли, і вже після цього голосували за відродження української державності. Це зафіксовано в кадрах архівної хроніки: група депутатів на чолі з В'ячеславом Чорноволом вносить прапор до зали саме 24 серпня о 21:04.

24 серпня 1991 року група народних депутатів на чолі з Чорноволом внесла синьо-жовте полотнище до сесійної зали Верховної Ради України, - ..., фото-1

Однак, це внесення прапора до сесійної зали було другим. Перше ж відбулося ще у жовтні 1990 р. Отже, для того, щоб відзначати День Прапора України саме 23 серпня, немає жодних підстав.

Є й інша, ще вагоміша, причина. 2 квітня 2009 р. Європарламент оголосив 23 серпня Європейським днем пам'яті жертв сталінізму і нацизму – на згадку про укладений цього дня в 1939-му пакт Молотова–Ріббентропа.

Цей, за висловом британського історика Роджера Мурхауса, "пакт двох дияволів" (ясна річ, ідеться не так про підписантів, як про їхніх вождів – Гітлера і Сталіна) відчинив шлюзи Другої світової війни, віддав Східну Європу на поталу двом людиноненависницьким тоталітарним режимам і спричинився до масштабних злочинів і трагедій, зокрема й українського народу.

Протягом 2008–2012 рр., окрім загальноєвропейського дня, свої власні дні пам'яті жертв нацизму і сталінізму запровадили Швеція, Естонія, Латвія, Литва, Болгарія, Хорватія, Польща, Словенія, Меджліс кримськотатарського народу. З-поза континенту такий самий пам'ятний день мають Грузія, Канада і Сполучені Штати Америки, а також низка окремих організацій.

"На жаль, старі радянські міфи, пов'язані з пактом Молотова–Ріббентропа ще досі живі й у нинішній Україні. Російська пропаганда наполегливо переконує, і багато хто вірить, що Другу світову війну "віроломно" розпочав Гітлер, а Сталін займав виключно оборонну позицію; що пакт дав змогу відтягнути початок війни і краще підготуватися до неї; і, найголовніше, – що об'єднання Західної України з іншими українськими землями стало можливим лише завдяки цьому договору.

І нині чуємо голоси російських політиків і українських "корисних ідіотів", що начебто засудження пакту на державному рівні призведе до повернення Львова Польщі.

Україна, яка окремим законом засудила нацистський і комуністичний тоталітарні режими, зобов'язана долучитися до світової практики вшанування жертв злочинів "червоних" та "коричневих" 23 серпня і доносити правду про співпрацю Гітлера і Сталіна.

Прямою вимогою цього закону є встановлення окремого Дня пам'яті жертв комуністичного і нацистського тоталітарних режимів, і якнайкраще для цього підходить саме 23 серпня", - писала "Історична правда у 2020 році.

(Сьогодні 23 серпня позначене у календарі як Європейський день пам'яті жертв сталінізму та нацизму).

24 серпня 1991 року група народних депутатів на чолі з Чорноволом внесла синьо-жовте полотнище до сесійної зали Верховної Ради України, - ..., фото-2

На фото учасники підписання Пакту: керівник юридичного департаменту МЗС Райху Фрідріх Ґаус, німецький міністр закордонних справ Йоахим Ріббентроп, формально "непричетний" Йосип Сталін та нарком закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов

ДЖЕРЕЛО: ГАЗЕТА "ИЗВЕСТИЯ", 24 СЕРПНЯ 1939 РОКУ

Прямою вимогою цього закону є встановлення окремого Дня пам'яті жертв комуністичного і нацистського тоталітарних режимів, і якнайкраще для цього підходить саме 23 серпня.

Український інститут національної пам'яті пропонував для відзначення Дня Державного Прапора України іншу дату – 24 липня. Чому саме її?

Бо саме цього дня, вперше після десятиліть перерви, над українською столицею підняли синьо-жовте полотнище, попри факт існування Радянського Союзу й опір комуністичної партії.

Востаннє перед тим жовто-блакитний прапор маяв над українською столицею 12 червня 1920 р. Того дня війська Симона Петлюри і Юзефа Пілсудського залишили Київ, і більшовики згодом підняли над дніпровськими кручами червоне полотнище.

Йому судилося висіти сім десятиліть (за винятком трьох років під час Другої світової війни), але 24 липня 1990 р. доба цього символу закінчилася. Через три покоління народ України, нарешті, домігся, щоб над його столицею маяв український прапор.

Процес повернення українцям їхнього стягу розпочався 26 квітня 1989 р., коли відбулося перше публічне підняття синьо-жовтого полотнища над Львовом – хай не над урядовою будівлею, але на велелюдній площі Ринок.

Ініціативу перехопив Стрий – там 14 березня 1990-го вперше в УРСР прапор підняли не де-небудь, а над будинком міської ради. Далі – Тернопільська міськрада 23 березня того ж року першою офіційно визнала синьо-жовте знамено одним з елементів національної символіки.

І український стяг почав підкорювати місто за містом: Івано-Франківськ – 15 квітня, Житомир – 13 червня, Київ – 24 липня, а в першу річницю Декларації про державний суверенітет України, 16 липня 1991 р., ще до краху радянської влади, прапор замайорів на Святих Горах у Донбасі.