"Коли розповідають про постановку у Бучі, то виходить що і моє життя теж фейк": криворіжець розповів про евакуацію з окупованої Київщини, - ФОТО

Життя в окупації у Бучі для сім’ї криворіжця Аркадія Коваля ставало все складнішим. У місті було відсутнє водопостачання, газопостачання, електроенергія та зв’язку, готування їжі на вулиці. Донька Аркадія ось-ось повинна була народити. Враховуючи її фізичний стан (Дарина пережила операцію по видаленню пухлини у головному мозку), їй потрібна була кваліфікована медична допомога. Сусіди Аркадія, яких сім’я підозрює у колабораціонізмі, домовились з окупантами про пологи на кордоні з білорусією. Усвідомлюючи всі ризики Аркадій, його дружина Наталя, донька Дарина та зять Андрій вирішили спробувати виїхати на підконтрольну територію України.

Про евакуацію з окупованої Бучі криворіжець Аркадій Коваль розповів журналісту 0564.ua.

«В нашій сім’ї немає автомобіля, тому ми ризикнули і вирішили вийти на Житомирську трасу і там просити людей, щоб нас підвезли», - продовжує розмову Аркадій.

На фото сім'я Ковалів під час евакуації

Ситуацію ускладнювало відсутність зв’язку. Родина не знала, що їх там може очікувати. Але сталось диво – на трасі стояла колона машин бажаючих евакуюватись.

«Ми дуже зраділи, побачивши автівки і одразу почали шукати вільні місця і просити людей підвезти», - говорить Аркадій. – «Ми швидко знайшли вільні місця, але в різних машинах. Дарині та Андрію пощастило. В одному з автомобілів чоловік, побачивши мою вагітну доньку, поступився місцем для Андрія, щоб він зміг її підтримувати у дорозі, а сам пішов вздовж колони шукати вільне місце».

Впродовж всього шляху був відсутній зв’язок. Більшість не знала про евакуаційні колони і дізнавалась лише випадково. Так люди кооперувались і намагались потрапити до столиці. На шляху вони зустріли розбиту колону цивільних автомобілів.

«Нас опанував страх. Людей в розстріляних автомобілях не було, що з ними сталось – нам не відомо. Ми подумали, що нам вже не вдасться виїхати. Залишалось лише молитись Богові та вірити в чудо», - розповідає Аркадій.

Дивом колона цивільних автомобілів змогла потрапити на підконтрольну територію. Сім’я дізналась, що їм дуже пощастило. Колону, яка рухалась перед ними і колону за ними росіяни розстріляли. Люди загинули. Це було диво, що вони змогли вибратись з пекла окупації.

На фото Дарина Коваль

«Діставшись Києва ми були шоковані. Тут було життя. На відстані десятка кілометрів люди без благ цивілізації намагаються вижити. Відсутній зв’язок і невідомо, що відбувається в країні. У Києві же люди продовжували жити життя, працювали кав’ярні, магазини, можна було зателефонувати та дізнатись новини через інтернет. Так, в столиці, через близькість фронту, стало набагато менше людей, але контраст між Бучею та Києвом відчувався», - говорить Анатолій.

За словами чоловіка, залишатись у Києві сім’я не збиралась, тому прийняла рішення евакуюватись на захід нашої країни. Але постало питання транспорту.

«З Києва були організовані евакуаційні потяги, але як ними скористатись за умови великої кількості бажаючих виїхати і стану Дарини. На такому пізньому строці вагітності та маючи проблеми зі здоров’ям важко було протистояти натовпу».

Сім'я Ковалів в евакуаційному потязі

В тім їм це вдалося. Аркадій розповідає, що хтось помітив Дарину та скомандував натовпу розійтись та пропустити вагітну жінку. Натовп розступився і пропустив її у вагон.

 "Вагони були переповнені. Люди сиділи не тільки у коридорах, на навіть у туалетах. Але нам пощастило. Дарину посадили не тільки в купе, а звільнили цілу нижню поличку, тож їхала вона комфортно, як тільки було можливо в цих умовах". 

Аркадій та Наталя Коваль з онуком

Діставшись більш безпечного місця сім’ю прихистила сім’я баптистів.

«Баптисти нас прихистили думаючи що я теж баптист. Згодом приїхали нас забрати наші брати по вірі, адвентисти, але сім’я баптистів хотіла щоб ми в них залишились, незважаючи на різні віросповідання. За нас почалась справжня боротьба. Мій зять невіруюча людина, але він був дуже приголомшений тим, як віруючі люди різних конфесій допомагають один одному пережити важкі часи».

Дарина та Андрій із сином Лукою

Сім’ю Ковалів забезпечили гуманітарною допомогою та речами першої необхідності.

«Мені запам’ятався один момент», - згадує Аркадій. – «Може є ще щось, чим мені можуть допомогти. Мені тоді здалось це егоїстичним, враховуючи війну і стан людей навколо, але я чомусь сказав, що якби мені дали гітару, бо я свого часу грав. І мені принесли гітару».

Аркадій пригадує, що його здивувала відсутність комендантської години на Закарпатті.

«В усіх куточках країни є комендантська година. Неважливо, це Київ, Кривий Ріг чи Львів. А на Закарпатті комендантська година відсутня і це дуже незвично».

Вже перебуваючи в безпеці Дарина народила свого первістка – Луку.

«Ми дуже раді, що все пройшло добре і в нас народився онук. Як добре, що Бог оберігав нас протягом всього цього шляху і ми не народжували під наглядом окупантів. Діти вирішили назвати його біблійним ім’ям – Лука».

Після звільненні Бучі і відкриття світові всього жахіття російської окупації Аркадій іноді зустрічає людей, які вірять російській пропаганді і підтримують тезу, що кадри із Бучі – це просто постановка і люди там актори. Аркадій не може з цим миритись.

«Коля я таке чую то одразу кажу, що виходить що і я фейк. І все те, що я бачив на власні очі – неправда. Виходить все моє життя в окупації – фейк. Деякі люди просто не розуміють всіх жахіть, яких принесла на нашу землю російська окупація».

Про життя Аркадія та його сім'ї в окупації читайте за посиланням.