"Нам треба було знайти ліки, без яких моя донька померла би": криворіжець розповів про життя у Бучі під час окупації, - ФОТО

Криворіжець Аркадій Коваль – викладач в Украінському гуманітарному інституті у Бучі. У місті він живе разом із дружиною, зятем, донькою та онуком. Аркадій, разом із сім’єю, пережив окупацію Бучі та чудовий порятунок із міста.

Про окупацію Бучі та порятунок з міста Аркадій Коваль розповів журналісту 0564.ua.

«24 лютого ми повинні були отримати ліки по державній програмі для моєї доньки, без яких вона би померла», - починає свою історію Аркадій.

На момент повномасштабного вторгнення донька Аркадія, Дарина, була при надії.

На фото Аркадій Коваль з дружиною Наиалею та донькою Дариною

«За декілька років до цього вона пережила дуже важку операцію, трепанацію черепа, і їй потрібні були ліки, без яких вона б просто померла. Було замовлення, яке я повинен був забрати 24 лютого, але аптека в цей день вже не працювала. Для мене стало вкрай необхідним знайти ці ліки».

Аркадій з дружиною Наталією жив в одному з будинків на околиці міста. Неподалік жила і донька Дарина разом із зятем Андрієм.

«В перший день повномасштабного вторгнення ми вже бачили атаки на Гостомель», - ділиться Аркадій. «Щоб криворіжцям було зрозуміліше, Ірпінь, Буча, Гостомель та Ворзель це, по суті, як два райони Кривого Рогу. Тому всі атаки на Гостомель ми бачили на власні очі».

В перший день Наталя залишилась з донькою, щоб допомагати їй, а Аркадій з Андрієм почали роздобувати їжу та воду.

«В нас в перший день зникли всі блага цивілізації. Варто відмітити, що їжу людям роздавали власники магазинів. Охоронці «Сільпо» роздавали продукти, щоб не пропала їжа, яку треба було зберігати в морозильних камерах, які вже не працювали» - говорить Аркадій.

«Чоловік не договорює, але він зникав на декілька днів», - приєднується до розмови Наталія. «Ми по декілька днів не знали що з ним, чи живий він. Бо в місті не було зв’язку».

«Дружина запам’ятала, що мене не було по декілька днів, але про те що я знаходив нашій родині їжу ні», - сміється Аркадій.

Дні йшли, а ліки, які вкрай були необхідні Дарині, так і не було.

«Я вже все обшукав. Нічого ніде не було. Звернувся до волонтерів, іони знайшли ліки і везли їх нам, але російські окупанти розстріляли авто з волонтерами. Я віруюча людина, тому моя надія залишалась тільки на Боже чудо».

Аркадій вважає, що саме Боже провидіння і допомогло знайти ліки.

«Мій зять Андрій побачив пожежу в місті і вирішив допомогти її загасити. Під час гасіння займання він пошкодив руку. Саме тому він зайшов в аптеку, яку вже розбили і частково размородерили, щоб обробити руки. Він відкрив перший ящик, який побачив і дістав саме ті ліки, які вкрай необхідні були Дарині. По строкам придатності вони теж були дійсними. Андрій не віруюча людина, але в той день він прибіг додому з криком: «Бог є! Я знаю, що Бог є!» - і протягнув нам ліки», - ледь стримуючи сльози говорить Аркадій.

Аркадій та Наталя згадують жахіття окупації. Перші тіла російських окупантів Аркадій побачив вже в перший день. Поруч з аптекою, де Аркадій повинен був отримати ліки за державною програмою лежали два вбитих окупантів. Щоденні вибухи стали звичними.

«Ввід одного з прильотів сильно захитався будинок. Андрій сказав що пощастило, що він монолітний, інакше б були б руйнування».

На початку родина ховалась в укриття, але згодом перестала це робити.

«Моїй доньці було важко спускатись та підніматись в укриття. Зважаючи на її стан після операції та вагітність, ми вирішили віддатись волі Божій, і ховались лише у квартирі подалі від вікон».

Втім наші співрозмовники згадують і приємні моменти.

«Хлопці зробили нам найкращий подарунок на 8 березня, який я коли небудь отримувала. Вони десь змогли дістати відро теплої води. Я з Дариною вперше за декілька тижнів змогли помитись. Я досі не розумію, де їм вдалось це знайти», - говорить Наталя.

Незважаючи на жахіття, які принесли окупанти, деякі мешканці Бучі були не проти присутності російських військових.

«Більшість квартир стали порожніми – люди намагались врятуватись. Тож всіх майже мешканців ми вже знали. Так ми познайомились з однією родиною з нашого района», - говорить Наталя. – «Одного разу вони сказали, що росіяни робили обхід і вони розповіли хто з мешканців залишився, в якій квартирі хто живе. Мене одразу занепокоїло, що вони всіх здали».

Подальші дії цієї родини ще більше занепокоїли Наталю в тому, що вони співпрацюють з російськими окупантами.

«Дарині скоро треба було народжувати і одного дня вони підходять до мене і говорять, що вони нібито домовились  з російськими військовими про нас і вони погодились відвести Дарину до кордону з білорусією ф вони там приймуть пологи. Мене дуже насторожило це, що за нас домовляються з окупантами. Стало зрозуміло, що треба обережніше себе поводити з цією родиною», - говорить Наталя.

«Стало зрозуміло, що такий варіант нас не влаштує, тому потрібна була терміново виїжджати з міста. А як це зробити, якщо у нас немає власного автомобіля, а місто повністю окуповане росіянами», - запитує Аркадій.

Про виїзд з окупації сім’ї Ковалів читайте у нашій наступній публікації.

Стежте за новинами в Telegram. 

Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook. 

Читайте нас на Google News