Як ефективно і безпечно навчати і виховувати дітей під час війни - досвід криворіжців, - ФОТО, ВІДЕО

Згідно з оприлюдненими цього року дослідженнями Державної служби якості освіти України, найбільше учнів пішли з очної форми навчання у південних та східних регіонахів. Станом на початок 2023 року заклади освіти України працювали у таких форматах: 15% — очно; 33% — дистанційно; 51% — змішана форма. Опитування, що минулоріч проводила Служба освітнього омбудсмена на своїх офіційних каналах комунікації, показало, що найголовнішою проблемою у період воєнного стану батьки називають складний емоційний стан та психологічні проблеми дітей. Поганий або відсутній інтернет і несприйняття дітьми дистанційної форми навчання посіли у цьому опитуванні, відповідно, друге і третє місце.

Негаразди воєнного часу торкнулись і криворіжців, як мешканців прифронтового регіону. Криворізькі діти навчались дистанційно, щоправда, з певного моменту у місті розпочали роботу позашкільні та дошкільні заклади, але лише ті, що мали укриття. Водночас чи не кожен з нас чув нарікання знайомих чи друзів стосовно складнощів з «дистанційкою», переживань, пов’язаних з безпекою дітей під час оголошення повітряних тривог (особливо, коли батьків немає поруч), нарікань на психологічний стан і дорослих і юних членів родини. Повітряні тривоги стали одним з основних чинників, котрий заважає процесу навчання. За словами директорки Червоношахтарської гімназії Криворізького району Юлії Волошиної, дуже складно продовжувати урок після перерви, оголошеної через повітряну тривогу. Ці складнощі пов’язані і з психоемоційними і з організаційними питаннями.

Водночас в гімназії розробили щоденний графік навчань таким чином, аби діти були підготовлені до сприйняття матеріалу. Кожен ранок навчального року, що минув, розпочинався для гімназистів о 8:45 зі спілкування з класним керівником. Діти мали можливість неформально поспілкуватись з вчителькою онлайн: повідомити про готовність до навчання, поділитись пережитим від моменту минулої зустрічі, поговорити, часом, пожартувати. О 9:00 всі разом учні та педагоги вшановували пам’ять загиблих у війні з російськими окупантами українців хвилиною мовчання, після чого, власне, і розпочинались онлайн – уроки. За словами директорки гімназії, така щоденна форма спілкування з педагогом і налаштування учнів є ефективною: учні не запізнювались на уроки, були готові і організаційно і емоційно.

Час сімейної освіти

Найлегше процес переходу на дистанційку пройшов для хоумскулерів, в процесі організації навчання для них нічого не змінилося і стресу не додалося. Втім, якість цього процесу завжди вимагає великої відповідальності від батьків хоумскулерів. Педагогиня-організаторка Культурно-громадського центру ШELTER+, організаторка й координаторка занять для дітей і їхніх батьків у дитячому клубі «Схованка» Олеся Романча має чотирирічний досвід сімейного навчання. Свою доньку, Марту, Олеся з чоловіком навчають вдома. Така сама доля очікує і на маленьку Терезу, яка, вочевидь, крокуватиме у процесі освіти за прикладом своєї старшої сестрички - хоумскулерки. Найбільшу перевагу цієї форми навчання і найбільшу її цінність батьки вбачають у тому, що у процесі навчання вони рухаються за інтересами своєї дитини і за можливостями та бажаннями всієї своєї родини.

На фото - Олеся і Марта

«Ми просто беремо на себе відповідальність. В ідеалі сімейна освіта передбачає, що вивчення певного матеріалу відбувається відповідно до того, коли, що цікавить дитину. Але, оскільки законодавство передбачає, що ми все одно йдемо за шкільною державною програмою, ми маємо здавати атестації, нас перевіряють. Отож ми не можемо у повній мірі сказати, що самі визначаємо зміст навчання, тобто, рухаємося, за нашою, індивідуальною, траєкторією руху у процесі навчання. Ми підлаштовуємося. Водночас, ми маємо умови для гнучкості – щось робити, а щось ні, або ж щось відкласти, а згодом наздогнати. В цілому ми витрачаємо на навчання набагато менше часу, ніж школярі у школі, і робимо це у такій формі, як подобається нашій донці, як виходить у нас», - розповідає Олеся Романча.

Кожна родина, котра обрала для своєї дитини сімейну форму освіти, сама визначає графік навчання, розпорядок дня. Наприклад, в родині Романчів визначили, що, насамперед, мають навчити свою дитину читати, розуміти всі базові математичні дії і грамотно писати. Розробивши плани навчання, з урахуванням державних навчальних програм, але орієнтуючись на індивідуальні особливості дитини, родини, часом, вдається опанувати певний матеріал, скажімо, за півроку, а не за рік, як це відбувається у звичайній школі. І тоді вивільняється час для опанування інших знань.

Загалом, як пояснюють батьки хоумскулерів, вони не сприймають навчання як час, який дитина проводить на здобутті якихось певних знань по шкільній програмі. Для них освіта доньки не розпочалася у 7 років, коли вони «написали заяву, що дитина зарахована до такої то школи, тільки на сімейній формі». «Ми навчались з самого народження і продовжуємо навчатися щодня, і не лише 2-3 години, коли вона виконує якісь завдання – навчанням є загальний процес пізнання навколишнього світу під нашим супроводом. Тоді інакше сприймається освітній процес – не у рамках державних програм», - каже наша співрозмовниця.

Так склалося, що поширенню форми сімейної освіти і об’єднанню спільноти батьків хоумскулерів у Кривому Розі посприяв Культурно громадський центр ШЕLTER+, засновники, співробітники і волонтери якого реалізують багато цікавих, нестандартних інноваційних проектів освітнього, громадського і мистецького напрямку. ШЕLTER+ став і майданчиком для обміну досвідом, і середовищем для розвитку дітей та дорослих, і простором для організації дозвілля та соціалізації. Сьогодні тут родини, котрі впроваджують сімейну форму освіти, обговорюють найближчі плани – об’єднання у асоціацію, аби спільно докладати зусиль для вдосконалення українського законодавства про сімейну освіту.

Нещодавно у центрі побував Джеральд Х’юбнер, батько двох дітей, голова правління Асоціації правового захисту домашньої освіти Канади та Канадського Центру Домашньої Освіти. Під час зустрічі з криворіжцями він поділився власним успішним досвідом впровадження форми сімейної освіти. Натхненні цією зустріччю та власними успіхами, криворізькі батьки розпочали підготовку до загальноукраїнської конференції з питання розвитку сімейної освіти в Україні.

Освітня подорож в колі однодумців

Представниці родин хоумскулерів визначають як своє ключове завдання - навчити дітей вчитися самостійно. «Якщо дитину навчити вчитися самостійно, то далі вона може опранувати будь-що», - каже Олеся Романча. Та й досвід традиційної, шкільної, форми навчання свідчить - там, де у школярів вже сформовано таке вміння, перехід від офлайну до онлайну не став великою проблемою для родини.

«Батьки учнів шкіл, гімназій в освітньому процесі покладаються на школу, на вчителів. І тільки через те, що дитина вдома, це не означає, що батьки перейнялись власною відповідальністю за освіту дітей. Так, вони більше бачать, більше розуміють освітній процес, думають, багато хто з них більше усвідомив, ніж усвідомлював раніше. Але якщо батьки розуміють, що освітній процес не задовольняє якихось їхніх очікувань, якщо він не відповідає потребам і бажанням їхніх дітей, то тоді вони можуть зробити вже усвідомлений вибір. І тоді вже зовсім інакше буде сприйматись таке вимушене навчання вдома. Коли ти сам його обираєш, то зовсім інакше підходиш до того, як організовувати процес, як ставитись до нього, як і де шукати підтримки і допомоги», - зауважує Олеся.

На фото - Марія і Аня

Водночас вона радить батькам, не робити все самотужки. Наприклад, для неї важливе об’єднання з такими родинами, як її, підтримка у колі тих, хто обрав такий самий шлях і торує його. Бо і саму суть освіти вони визначають однаково – без обмежень державними програмами, а як пошук свого шляху, власну освітню подорож, разом з колом однодумців.

Олеся, Любов, Марія - кожна з мам дівчаток - хоумскулерок, з якими нам довелося поспілкуватися у «Шелтері» - наголошує, що їх не цікавить традиційне оцінювання знань їхніх дітей, адже воно для них ні про що не говорить. «Ми формуємо свої підтексти і свої сенси. Оцінкам ми не приділяємо такого значення. У школах теж так говорять, але по факту це завжди перегони і не завжди, мені здається, об’єктивні», - пояснює Любов Заріцька – колишня вчителька загальноосвітнього закладу, яка вже декілька років навчає свою доньку сімейно.

Соціалізація = спілкування

Як кажуть мами хоумскулерок, багатьох, хто чує про сімейну освіту, цікавить питання соціалізації: мовляв, а як же діти соціалізуються, коли вони на сімейній (домашній) формі освіти. В цьому питанні наші співрозмовниці також одностайні – стереотипи про соціалізацію не мають нічого спільного з реальною соціалізацією. Любов Заріцька наполягає, що традиційна загальноосвітня школа не має жодного стосунку до соціалізації. «Тому що діти, котрі упродовж 11 років змушені бути у колективі, який не обирали, у приміщенні, яке не обирали, з наставником, якого не обирали, не маючи вибору, а лише - сидіння «від дзвінка до дзвінка» - це не про соціалізацію», - переконана жінка.

Олеся Романча визначає соціалізацію як спілкування з людьми у різних ситуаціях. Каже, такого спілкування у спільноті однодумців не бракує: у спільних подорожах, на спільних заходах, під час реалізації певних проектів, організації дозвілля дітей, обговорень та дискусій. Це може відбуватися деінде - на природі, чи у приміщенні, чи під час спільного походу…

Shelter для дітей та дорослих

Організація дозвілля, реалізація творчих проектів для дітей та юнацтва, по суті – організація процесу соціалізації – це і є роботою Олесі, Любові і Марії у “Шелтері”.

Криворіжцям відомо, що до повномасштабного вторгнення у «Шелтері» були різні можливості для дітей різного віку. Тут працювали дитяча «Схованка», «Театральна студія», «Компас», футбольний клуб «Пенуел», різні майстер – класи (мистецькі, танцювальні тощо). Сюди приходили місцеві діти – з району, міста. Командою центру часто проводились родинні заходи, на які залюбки приходили і діти і дорослі.

Від початку повномасштабного вторгнення КГЦ ШЕLTER+ спрямував свою роботу на гуманітарну допомогу, тому активності для дітей тимчасово призупинилися. Водночас батьки мали можливість приходили сюди з дітьми, щоб просто безпечно погратися, адже тут є база для дозвілля, зовсім поруч знаходиться бомбосховище.

З появою великої кількості ВПО команда, що згуртована навколо центру, допомагала адаптуватися людям, котрі опинилися у Кривому Розі, рятуючись від війни. Раніше ми писали про відкриття ними Центру підтримки ВПО 24/7, де облаштовані хостел, пральня, пункт видачі гуманітарної допомоги. Гуманітарна складова в роботі унікальної команди «шелтерівців», та «Об’єднання відповідальних громадян» невдовзі вплинула і на поновлення «довоєнної» діяльності КГЦ ШЕLTER+. Тут знову відновилися суспільні, культурні, мистецькі, творчі проекти для дітей, причому до роботи активно долучились і волонтери з ВПО.

Природність і гра - як основа спілкування

Як пояснює Любов Заріцька, менеджерка проєктів, така самореалізація важлива для самих ВПО. Спочатку переселенці приходили отримувати гуманітарну допомогу і у анкеті вказували, що хочуть працювати як волонтери, бути чимось корисними. Так з минулого року для усіх дітей волонтери ВПО у «Шелтері» проводять цікаві заняття. У «Галереї мистецтв» вони навчають дітей малювати, ліпити, клеїти, плетінню з соломи, в’язанню гачком. Це велика кількість людей, які хочуть волонтерити і роблять це з наснагою і від душі.

На фото - Любов Заріцька

«Фішка нашого центру в тому, що активність створюється природним шляхом: що ви хочете, чим ви хочете ділитися? Це і стає основою для вашого спілкування з іншими. Коли ж хтось щось робить з любов’ю, це відчувають усі, хто поруч. Тобто, фактично, ми поєднуємо людей, котрі люблять щось робити, і людей (дітей), котрі хочуть навчитися цього, у просторі і часі. Це і визначає характер атмосфери, яка панує в нашому центрі. «Шелтер» вже 20 років реалізує такий, природний, підхід, гуртуючи навколо себе людей, які діляться всім щиро, відкрито, сердечно. Тому до нас і приходять, відчуваючи тут любов, щирість і безпеку», - говорить Любов Заріцька.

Цю тезу Любові розвиває у своїй розповіді і Олеся Романча, яка організовує у центрі роботу дитячого гуртка «Схованка»:

«Діти 1 – 3 років, скоріше за все, не знатимуть, у який час вони жили. Їм треба продовжувати жити своє дитинство, а їхнім мамам складніше це робити в умовах щоденного стресу. Тож спочатку ми відкрили приміщення для мам, аби вони мали, де гратися з дітьми. Але поступово зрозуміли, що життя повертається у свою колію – ми до чогось звикаємо, пристосовуємось… І просто відновили заняття, які були раніше. Зараз є заняття для діток від 1 до 3 років, коли дітки з мамами приходять, кожна мама зі своєю дитиною грається, а ми організовуємо їм простір для гри. І заняття для діточок від 3 до 6 років. Це такий вік, коли діти трошки вже щось розуміють, але можуть ще бути безтурботними. І ми хочемо «Схованку» робити таким місцем, щоб воно лишалося для дітей безпечним, у якому їхній безтурботності нічого б не загрожувало».

На фото - у "Схованці"

Олеся та її колеги переконані, що зараз дітям вкрай важливо мати таке місце. Адже перед цим був рік ковіду, коли діти і батьки були обмежені у спілкуваннях і активностях. Потребу у відновленні роботи «Схованки» у «Шелтері» особливо відчули цього року, коли є чи не найбільший попит на заняття з маленькими дітьми. Такого простору, де можна було би безпечно залишити дітей, а самим передихнути, відпочити, дуже потребували люди, котрі приїхали до Кривого Рогу з окупованих населених пунктів, чи з місць, де відбуваються активні обстріли. Так «Схованка» продовжує залишатися місцем, у якому діти продовжують залишатися дітьми. І англійська, і творчість, і мистецтво – тут все для них подається через гру, бо ж дорослі вірять, що гра – це те, що найбільше потрібно дітям.

«Голоси дітей» - у ШЕLTER+

А ще, у співпраці з фондом «Голоси дітей», у КГЦ ШЕLTER+ надається групова психологічна підтримка дітям і дорослим. Йдеться про спеціальний реабілітаційний курс з 8 занять для кожної з груп дітей чи дорослих. Координаторка фонду «Голоси дітей» у Кривому Розі Наталія Щетініна наголошує, що психологічна допомога, яка надається фондом, є професійною. А у період, коли діти після періоду епідемії ковіду перейшли до іншого складного періоду, надто важливою є їхня соціалізація, зокрема, через гру. Багато хто з дітей змінив своє місце проживання, що теж накладає відбиток на їхній психологічний стан.

Групові заняття, каже Наталія, часом ефективніші за індивідуальні, оскільки учасники дивляться одне на одного, слухають один одного, розуміють, що у них однакові проблеми… Таким чином відбувається терапевтичний ефект. Та, окрім групових, фонд пропонує ще й індивідуальну роботу з психологами, які працюють і з дітьми, і з батьками (окремо).

На фото - Наталія Щетініна

Нині психологи фонду визначають підвищену тривожність, як найпоширенішу психологічну проблему. Наслідком стає надмірна закритість дітей (дорослих), або ж якісь нетипові розлади. «Будь-яке відхилення від норми зараз є нормою, тому що навколо нас відбуваються ненормальні речі, до яких ми самі не готові, не те що наші діти, - заспокоює пані Наталія, - тож якщо ви бачите, що самі не справляєтесь, звертайтесь за допомогою до нас, приходьте до центру, телефонуйте, шукайте нас онлайн (контакти – на фото, відео – ред.)».

На фото 0564 - у КГЦ ШЕLTER+

Світлана Романенко