Зеленський присвоїв закатованим ворогом патріотам та українським військовим звання Герой України, - ФОТО

З нагоди Дня захисників і захисниць України Президент Володимир Зеленський відзначив воїнів державними нагородами, вручив командирам бригад бойові прапори, стрічки почесної відзнаки «За мужність та відвагу» й стрічки почесних найменувань. У присутності Глави держави курсанти військових ліцеїв склали клятву ліцеїстів. Також сьогодні видані Укази про відзначення найвищою нагородою - почесним званням Герой України.

Про це повідомляється на сайті Офісу Президента України.

"Саме в День захисників і захисниць, на Покрову, розширюємо ще одну нашу традицію поваги та вдячності. 

За час від початку повномасштабної війни найвище звання Героя України надавалося тільки воїнам – українцям, які проявили себе надзвичайно в бойових умовах, у захисті нашої держави, наших позицій, наших людей. 722 саме такі воїни вже стали Героями України, і з них 445 – посмертно. 

Сьогодні я підписав укази про присвоєння звання Герой України ще чотирьом українцям, на жаль, посмертно: Андрію Парубію, Геннадію Афанасьєву, Степану Чубенку та Володимиру Вакуленку. 

Це були особливі люди. І вони теж були захисниками – захисниками ідеї України, нашої незалежності. Їхнє життя було неоднаковим, і вони походили з різних частин нашої країни – Львівщини, Криму, Донеччини, Харківщини. Але кожен із них для багатьох тепер є уособленням саме такої України, яка зуміла проявити характер і вистояти проти росії. 

Шануємо всіх наших Героїв. Пам’ятаємо. І дякуємо кожному, хто своє життя присвячує Україні", - зазначив Володимир Зеленський у Facebook.

Степан Чубенко

Степан Вікторович Чубенко (народився 11 листопада 1997 року у Краматорську на Донеччині) — український школяр, воротар «ДЮСШ-Авангард» (Краматорськ), катований і розстріляний бойовиками проросійської терористичної організації «ДНР» за проукраїнську позицію. 

Фото Донецька ОВА

Вчився у краматорській загальноосвітній школі № 12, захоплювався спортом. Спочатку займався греко-римською боротьбою, потім захопився футболом, захищав ворота юнацької команди «Авангард» з Краматорська, мріяв стати професійним воротарем. З друзями організував команду КВК, яка їздила виступати в різні міста України. Також з друзями Степан опікувався дитячим будинком в Краматорську. Вони часто відвідували малюків, привозили їм іграшки, одяг, книжки, ласощі. Своїй дівчині Степан говорив, що коли вони одружаться, народять одну дитину і ще двох всиновлять.

З початком проросійських виступів в Україні 2014 року Степан з друзями брав участь в мітингах на підтримку цілісності України, які проводилися в Краматорську. Хлопці носили воду, продукти, засоби гігієни українським військовим, які прибули в місто. Під час обстрілу він допомагав спускатися у сховище літнім людям, носив їм воду, коли місто опинилося відрізаним від водопостачання. Ризикуючи життям, Степан зняв з міської площі ДНРівський прапор.

Коли у квітні 2014 року російські бойовики захопили місто, мати відвезла Степана до своїх батьків в Росію, але через місяць він повернувся, заявивши, що не хоче ховатися «як пацюк» у важкі для країни часи.

У липні 2014 року Степан поїхав до друга в м. Київ. 23 липня сів на поїзд у столиці, щоб повернутися додому. Їхав через Донецьк, де був затриманий бойовиками з батальйону сепаратистів, яким командував Вадим Погодин на прізвисько «Керч», за однією з версій, за жовто-блакитну стрічку на рюкзаку, а за словами Ігоря Стокоза, представника Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, — через те, що вступив у суперечку з ними, відстоюючи позицію єдиної неподільної країни. Бити неповнолітнього хлопця бандити почали ще в Донецьку. Потім відвезли до Горбачево-Михайлівки, де після страшних катувань розстріляли.

У 2017 році Степана Чубенка посмертно нагородили  орденом «За мужність» III ступеня.

Геннадій Афанасьєв

Генна́дій Сергійович Афана́сьєв народився у 1990 році у Симферополі. Він - український активіст громадянського спротиву російській окупації Криму, політв'язень, публіцист, військовий ЗСУ. Один із незаконно звинувачених у справі так званих «терористів групи Сенцова». Був заарештований до того, як співробітники російського «ФСБ» взяли під варту українців Олега Сенцова і Олександра Кольченка. 9 травня 2014 року, під час святкування Дня перемоги, Афанасьєв був затриманий в окупованому Сімферополі. Геннадія Афанасьєва схопили на вулиці, побили, посадили до авто із мішком на голові, довго возили містом. Потім привезли до будівлі «ФСБ».

Фото з особистого архіву родини

Наприкінці травня 2014 року на сайті «ФСБ» Росії з'явилася інформація про те, що начебто Геннадій Афанасьєв разом з Олегом Сенцовим, Олександром Кольченком та Олексієм Чірнієм був членом диверсійно-терористичної групи «Правого сектора» й готував низку терактів на території Криму. Одразу після появи цієї публікації російські канали показали сюжети новин, у яких Афанасьєв зізнається в тому, що він «готував терористичні акти», і називає Сенцова «лідером угруповання».

24 грудня 2014 року на закритому засіданні Московським міським судом визнаний винним у тероризмі й засуджений до семи років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму. За версією російського слідства, українець Генадій Афанасьєв начебто «входив у кримську групу Сенцова, створену в квітні 2014 року за вказівкою «Правого сектора». Геннадій, за версією слідчих, був причетний до підпалу 14 квітня 2014 року будівлі «російської громади Крима» та, 18 квітня, — місцевого відділення «Єдиної Росії». Росіяни також звинувачували його у начебто підготовці підриву пам'ятника леніну на Вокзальній площі Сімферополя й меморіалу Вічного вогню

У березні 2016 року Україна звернулася до Росії з проханням про екстрадицію чотирьох українців, у тому числі Геннадія Афанасьєва.

14 червня 2016 року Афанасьєв і Юрій Солошенко повернулися в Україну; їх обміняли на фігурантів справи про сепаратизм, українських громадян, Олену Гліщінську й Віталія Діденка.

Після звільнення з російського ув’язнення він певний час проходив реабілітацію у Чехії.

З липня 2016 до жовтня 2018 року співпрацював із Крим.Реалії — кримським проєктом української служби Радіо Свобода. Опублікував 80 колонок спогадів про арешт та ув'язнення. На основі цих публікацій у 2018 році видав книгу «Піднятися після падіння».

З першого дня повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року служив у лавах Збройних сил України, захищав Київ. Воював у складі 130 батальйону ТРО 241 бригади, позивний «Тор». Загинув 18 грудня 2022 року на Луганщині під Білогорівкою. Прощання і відспівування відбулось на території Михайлівського Золотоверхого Собору 30 грудня.

Володимир Вакуленко

Володимир Володимирович Вакуленко (відомий як Володимир Вакуленко-К. або вкв; 1 липня 1972, село Капитолівка, Ізюмський район, Харківська область, УРСР — між 24 березня та 12 травня 2022, застрелений двома пострілами, точна дата та обставини невідомі) — український громадський діяч, прозаїк, поет, перекладач, вікіпедист та нумізмат. Автор тринадцяти книг. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2024, посмертно), лауреат літературних премій.

Фото особисте. Відредаговане за допомогою ШІ ("Бабель")

7 березня 2022 року під час російського вторгнення в Україну село Капитолівка Ізюмського району на Харківщині, де мешкав Вакуленко, окупували російські військові. Тоді ж він востаннє вийшов на зв'язок з дружиною. 23 березня вдома в письменника росіяни провели обшуки, вилучили книжки, забрали Володимира та його сина-підлітка. У той день його сильно побили та після трьох годин допиту відпустили додому. А наступного дня, 24 березня, ті самі військовики прийшли по письменника знову, силоміць забрали та вивезли на автомобілі з буквою «Z». За словами колишньої дружини Володимира Ірини Новицької, росіяни викрали Вакуленка за доносом. Подальше місце його перебування було невідоме. Поліціянти відкрили кримінальну справу за фактом викрадення. За словами свідків, російські терористи звернулись до місцевих мешканців з вимогою поховати тіло письменника 12 травня 2022 року.

Після звільнення села Вікторія Амеліна за розповідями батька Вакуленка знайшла його щоденник, закопаний у рідному садку за день до викрадення. Після розшифровки трьох десятків рукописних листів батьки мали ухвалити рішення щодо публікації тексту — сам письменник просив віддати його людям, «коли наші прийдуть».

Після того, як ЗСУ звільнили від росіян Ізюм, у місті виявили місце масового поховання. Станом на початок вересня там знайшли понад 400 тіл. Поховання проводила місцева ритуальна служба, вона й вела журнал із відомостями про вбитих росіянами місцевих жителів, у якому під номером 319 були вказані дані Вакуленка.

Спершу правоохоронці заперечували цю інформацію, 20 жовтня в ефірі «Єдиних новин» речник прокуратури Харківщини заявив, що під номером 319 виявлено тіло невідомої жінки.

Однак розслідувачі Суспільного знайшли фото тіла № 319, зроблене перед похованням. На ньому були прострелені документи Володимира Вакуленка, також видно татуювання на руці, схоже на те, що мав письменник. Наприкінці листопада дані про загибель Вакуленка підтвердила ДНК-експертиза.

У тілі знайдено дві кулі від пістолета Макарова.

Мати Володимира впевнена, що росіянам його «видали свої ж», тому вирішила поховати сина у Харкові.

2023 року слідство ідентифікувало двох бойовиків ЛНР, причетних до розстрілу Володимира Вакуленка.

Читайте також: Президент присвоїв Андрію Парубію звання Героя України (посмертно).

Фото з сайту ОПУ

Також сьогодні під час урочистостей у Києві Глава держави передав ордени «Золота Зірка» рідним загиблих Героїв України. Найвищої нагороди удостоєні:

• Лейтенант Семен Крамський. Брав участь у боях під Гуляйполем, Лисичанськом і Святогірськом. У вересні торік підрозділ під його командуванням відновив позиції на одній із шахт біля села Водяного. Під постійними обстрілами Семен Крамський керував обороною шахти. Двадцять другого вересня був поранений, але відмовився від евакуації й продовжив командувати боєм. Попри відступ ворог зосередив вогонь на позиціях. Унаслідок одного з обстрілів Семен Крамський загинув.  
• Старший матрос Андрій Левченко. У квітні 2022 року човном доправив побратимам у тимчасово окупованій Олександрівці десять комплексів NLAW і під обстрілами евакуював десятьох поранених. У 2023-му брав участь у боях на Херсонщині: знищував позиції ворога, доправляв десант, розвідників і вивіз понад 50 цивільних з окупації. Сьомого серпня 2023 року під час евакуації поранених його човен потрапив під обстріл і підірвався на міні, виконуючи маневр. Андрій Левченко загинув, але врятував поранених побратимів, які змогли дістатися берега й отримати допомогу.

Президент особисто відзначив «Золотою Зіркою» Героя України чотирьох захисників. Серед них:

• Старший солдат (запасу) Сергій Гончар. Із перших днів повномасштабного російського вторгнення захищав Україну на Житомирщині, Харківщині та Луганщині. Лише в грудні торік у стрілецьких боях знищив понад 40 окупантів. Попри травми та поранення відбивав численні атаки ворога. Упродовж чотирьох днів самостійно обороняв опорний пункт, маючи поранення грудної клітки та отримуючи допомогу лише від підрозділів вогневої підтримки, БпАК та мінометних батарей.
• Молодший лейтенант Дмитро Єлецький. Командир роти безпілотних авіаційних комплексів. Звільняв території Харківської, Луганської та Донецької областей. Завдяки його діям було ліквідовано щонайменше 230 окупантів і ще понад 230 поранено, знищено танк Т-72, БМП, вісім гаубиць і мінометну батарею. У 2024–2025 роках на Курщині забезпечував розвідку, корегування вогню, прикриття штурмових та оборонних дій. 
• Старший лейтенант Денис Ткалич (НГУ, «Азов»). За допомогою дрона та гранатомета неодноразово підбивав ворожу техніку й знищував окупантів. У травні під час зачистки села Петрівка на Донеччині підрозділ під його командуванням звільнив 70 будинків. Денис Ткалич особисто знищив 16 ворогів. Бойове завдання було виконане без втрат серед особового складу.
• Командир батальйону спецпризначення «Донбас» підполковник Микола Шевчук (НГУ, «Хартія»). Торік командував операцією з утримання позицій та неодноразово організовував відбиття ворожих штурмів. Підрозділ Миколи Шевчука з квітня 2024-го до лютого 2025 року знищив понад 380 і поранив більш ніж 420 окупантів, шістьох російських військових взяв у полон, ліквідував понад 550 FPV-дронів, 18 безпілотників різних модифікацій, дев’ять вантажних автомобілів, три БМП та одну вогнеметну систему. 

Фото з сайту ОПУ

Також Володимир Зеленський передав рідним загиблих військових відзнаку «Хрест бойових заслуг». Посмертно нагороджені: 

• Сержант Владислав Рибний. У лютому торік поблизу села Криничного на Донеччині разом зі своїм відділенням утримав позицію, що допомогло українським підрозділам уникнути оточення в Авдіївці та врятувати багато життів. Як командир відділення він організував оборону та координував вогонь. Під час бою, що тривав кілька діб, особисто знищив три БТРи, чотири БМП та 28 окупантів. Коли контакт із його позицією було втрачено, Владислав Рибний вважався зниклим безвісти. Його тіло вдалося повернути додому під час обміну.
• Солдат Сергій Щоголев. Із травня 2023 року виконував бойові завдання в районі села Спірне Донецької області. Знищив три БПМ і 38 окупантів, сприяв ураженню ворожого Т-72. Наприкінці того ж року зі стрілецької зброї ліквідував ворожий FPV-дрон із боєприпасом, що наближався до сусіднього бліндажа. Неодноразово під ворожим вогнем надавав допомогу побратимам. Першого квітня 2024 року в бою знищив сімох російських солдатів, але зазнав несумісних із життям поранень унаслідок мінометного обстрілу. 

Крім того, Глава держави вручив відзнаку «Хрест бойових заслуг» іще чотирьом воїнам. Її отримали:

• Старший солдат Микола Іваненко. Відбивав спроби окупантів просунутися через канал Сіверський Донець – Донбас. З 1 січня цього року впродовж 87 днів безперервно перебував на вогневій позиції, з яких 16 – самостійно. Попри поранення та отруєння газами продовжував завдавати ворогу втрат і відбивати штурми. Евакуювати Миколу Іваненка вдалося лише 28 березня. 
• Майор Роман Касянчук. У лютому – березні цьогоріч організовував відбиття штурмів на Донеччині, де в районі Костянтинополя відбувся один із найважчих боїв: сто російських піхотинців за підтримки танків, БМП та важкої артилерії намагалися прорвати позиції, утім безуспішно. Загалом за той час під його командуванням було знищено понад 10 одиниць техніки та близько сотні окупантів. 
• Молодший сержант Олексій Кондрашов. Захищав Україну на Херсонщині, Донеччині та Харківщині. Лише 25–28 лютого цього року у складі екіпажу ударних БпЛА знищив РСЗВ, БМП, шість автомобілів та два мотоцикли з піхотою, а також баггі, які переміщалися в бік українських оборонних позицій. 
• Підполковник Ярослав Онушкевич. Брав участь в АТО у 2014–2015 роках. Із початком повномасштабної війни виконував бойові завдання на Запоріжжі, Херсонщині, Харківщині та Донеччині. Торік очолив 2-й самохідний артилерійський дивізіон, озброєний САУ Archer та «Богдана», який за рік виконав понад 4100 вогневих завдань з ураження живої сили й техніки окупантів.

Президент також відзначив захисників і захисниць орденами Богдана Хмельницького І й ІІІ ступенів та «За мужність» ІІ–ІІІ ступенів. 

Стежте за новинами в Telegram. 

Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook. 

Читайте нас на Google News