Столиця УНР, місто катакомб та перших кав’ярень: чим здивує криворіжців перлина Поділля, - ФОТО

Кам’янець-Подільський — не просто туристична принада, а унікальне місто з багатовіковою історією, в якому перетнулися долі семи народів, яке обов'язково мають відвідати криворіжці. Про багатокультурне минуле і несподівані сторінки його історії під час престуру до міста журналістам з різних куточків України розповів Андрій Хоптяр - кандидат історичних наук, вчений секретар Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, автор путівників містом.

Андрій Хоптяр провів захопливу екскурсію Кам’янцем-Подільським — містом, де на кожному кроці зустрічаєш багатошаровість української та європейської історії. Першу частину екскурсії Старим містом ми сьогодні і публікуємо.

Кам'янець-Подільський - це фактично три міста в одному, і в цьому його унікальність. В центрі Старого міста є межа між польськими, вірменськими і українськими або руськими кварталами. В центрі були польські квартали, своїм бурмистром, ратушею, своїми законами, своїми кордонами. На півночі і на сході були українські квартали, які тягнулися наче дугою, а на півдні були вірменські. Старе місто розташовується на невеличкому півострові, оточеному річкою Смотрич. Глибина каньйону десь приблизно 38-40 м.  Це є природня перешкода, і єдиний сухопутний переший, який знаходиться в західній частині, він захищається замком. Тому замок тут не в центрі міста, не в самому місті, а трошечки збоку. Тому що він захищає підходи до міста. 

Місто семи народів

"Кам’янець-Подільський — це частина великої європейської родини. Ще у 1374 році місто отримало Магдебурзьке право, тобто самоврядування — європейську правову модель, яка стала фундаментом сучасної демократії", — наголошує історик.

Кам’янець називають містом семи народів. Його розбудовували литовці, поляки, вірмени, євреї, турки, татари та українці. Кожна з цих культур залишила тут свій відбиток.

Литовський і польський періоди

У XIV столітті сюди приходять литовці. Литовські князі Коріятовичі, на честь яких названа центральна вулиця, вважаються одними із засновників міста (або вони перезаснували місто в XIV столітті)  і якраз з ними пов'язана перша писемна згадка. 

350 років з XV по XVIII століття тут правили поляки. Місто було на той час в 15 і 17 столітті фронтиром, тобто це був кордон європейської цивілізації. На схід починалося Дике поле. З Дикого поля приходили, наприклад, ті самі татарські орди, які намагалися тут все захопити.

Турецька доба, поява кав’ярень 

В XVII столітті сюди приходять турки. Правнук Сулеймана Першого Пишного (той, що був чоловіком Роксолани), Султан Мехмед IV приходить сюди і захоплює місто на 27 років і це стає турецька територія. І тоді ж, до речі, з'являються перші кав'ярні. Тут  з'явилися кав'ярні на 100 років раніше, ніж у Львові. На українській території кав'ярні з'явилися раніше лише  в Криму.

У XVIII столітті сюди знову  повертаються поляки. 

"XIX століття проходить під п'ятою Російської імперії".

Тимчасова столиця УНР 

У XX столітті, тут була столиця Української Народної Республіки. Тут були всі міністерства, відомства і навіть певний час в 1919 році одночасно перебувало два українських президенти. На Вірменській площі був Симон Петлюра, а трошечки далі був президент Західної Української Народної Республіки Євген Петрушевич. Їх розділяли буквально  300 м. 

Вулиця “червоних ліхтарів”

Якщо рухатись з центру в північну частину міста, то ви йтимете по вулиці Зарванській. Означає вона буквально вулицю Червоних ліхтарів. Але тут, швидше за все це, вона інтерпретувалась не як вулиця  Червоних ліхтарів, а як вулиця Червоних завісок. Тому що в XIX столітті, коли, проституція була легальна, то сороміцькі будинки розміщувались обов'язково з червоними завісками на перших поверхах. Якщо завісочки були розвернуті, то значить було вільно. Якщо вони були закриті, то потрібно було почекати або знайти якісь інші. Працівниці цієї професії мали, як і будь-які інші працівники, чотири класи. Від цього залежала їхня платня, а також від цього залежала кількість візитів до лікаря. Тобто, чим вищий був клас, тим частіше потрібно було відвідувати лікаря, і тим нижче була платня. І тим менше клієнтів можна було обслуговувати. Кожен великий готель на той час мав сороміцький будинок.

Палац магната та катакомби

На вулиці є будинок XVII століття, який належав місцевим магнатам - Чарторийським. Побудований він на основі ще старішого палацу XVI століття. Чим він примітний? Коли ви йдете цією вулицею біля будинку, то йдете по катакомбах, які мають глибину приблизно 8-10 м мінімум, тобто два-три поверхи йде вниз. Тут все повністю в підземеллях. Будь-який метр квадратний старого міста має підземелля, має глибину два-три поверхи вниз, тому що було дуже тісно. Були дуже тісні вулички. На невеличкому “п’ятачку” 1,2 км на 700-800 м жило в кінці XIX століття 40 000 осіб.  І потрібно було заглиблюватися вниз, тому катакомб тут дуже багато, дуже багато з них не розвідані. І от із цього будинку Черторийських приблизно 180 м є тунель, який веде до іншого будинку, який зараз не зберігся. Тому що центр міста сильно постраждав під час Другої світової війни. Там були знесені цілі квартали під час бомбардування спочатку німецькою, потім радянською авіацією, артилерією. Тому от маємо такий величезний тунель, який знаходиться прямо під нами, але ніхто його поки що ще не досліджував і не розвідував.

Найбільша площа

Троїцька площа - одна з трьох головних площ  Кам'янця-Подільського. Це була фактично центральна площа для українських, або як тоді їх називали, руських кварталів. Тому що українці до початку XX століття самі себе називали не українці, а русини. Власне, к@ц@пи навіть нашу назву, вкрали і так русини стали руськими. Хоча русини - це початково саме українці. Тож, це були руські квартали. Тут була дерев'яна руська ратуша, яка, на жаль, в Середньовіччі згоріла.

Звідси місто відкриває свій перехід із нового плану до старого. Через міст — Новопланівський, побудований 1874 року за величезну суму коштів - 500 тисяч золотих російських рублів. Це інженерна перлина висотою майже 40 метрів, яка розв'язала проблему перенаселення. Міст входить в десятку найвищих мостів Східної Європи і також є одним із найвищих мостів України.  

Поруч — готель Belvue ("Прекрасний вид") із XIX століття, колись найрозкішніший у місті. Він, звичайно, мав також свій сороміцький будинок і фонтан всередині. Після того, як прийшла радянська влада в XX столітті, тут розташовуються різні установи: архів, дитяча бібліотека, пошта і так далі. Зараз не готель, але це символ архітектури XIX століття, який зберігся. 

Троїцький храм - один із центральних головних храмів греко-католиків у місті. Побудований початково у VI сторіччі, але знесений більшовиками і відбудований в 2011 році. Для створення мозаїки біля храму пішло понад 100 тисяч позолочених шматочків. Це спеціальна така сакральна фарба, яка використовується і в розписі ікон. 

Цей храм  з тесаного каменю. Цікаві символи на ньому. З лівого боку якір над вікном. Якір в Римській імперії символізував сурогат Христа, тобто замінник Христа. Ранні християни в Римській імперії переслідувалися. Якщо виявляли, що вони християни, їх могли стратити разом з родиною. Тому вони перестали використовувати хрест, за яким і виявляли їх, а використовували якір. Тому називається це сурогат Христа. Це один із найстаріших ранньохристиянських символів, які зустрічаються в римських катакомбах, в християнських катакомбах ще, ну, фактично перших століть нашої ери. Далі два символи. Остання і перша буква грецького світу - альфа і омега. Бог сказав: "Я є альфа і омега. Моє слово було першим, буде завжди. І я є у всюди”. Тому це є така всюдисуща присутність Бога у цих двох символах. 

На площі ми бачимо найстарішу і найвужчу вуличку Кам'янця-Подільського, вулиця Петропавлівська. Ось так виглядали вулиці  міста, фактично, до середини XX століття. Планувалися вони, щоб могло розминутися два кінних вершника.  На жаль, через бомбардування під час Другої світової війни, місто сильно постраждало, були знесені цілі квартали, тому після Другої світової війни вулиці були розширені і більшість вуличок міста втратили свій середньовічний дух і вид. Але ця залишилась якою вона була - доволі вузькою і такою колоритною вулицею. 

Вулиця Зарванська переривається площею, але йде далі. З правого боку будинок площі на набережну. Це ще будинок також XIX століття. Що цікаво, з цього боку він є двоповерховим, а якщо ви його обійдете, він є чотириповерховим, тому що він був збудований на схилі.

На цій вулиці є місце, де перехожі можуть загадати бажання. Якщо вдасться молотком забити цвях у пень,  уявляючи, що це голова путіна, то бажання збудеться. Головне — щирість наміру й тверда рука.

На вулиці є мурал, зроблений з фотографії, яка була зроблена у Кам'янці-Подільському в резиденції Симона Петлюри, в так званій, високій директорії в будівлі на вулиці Високій.

На цій же вулиці варто звернути увагу на бруківку. Це брукування ще XIX століття. Тобто це є бруківка 1830-х років, якій скоро буде 200 років. І з того часу фактично перебрукування не відбувалося, тільки фрагментарно перекладалось.

Ще одна будівля XIX століття - це будівля колишнього Промислового банку XIX століття. У 1919 році тут була скарбниця УНР. Але не золота. Бо золотого запасу не було — тож замість золотого стандарту ввелицукровий.  І  на кожній гривні УНР було написано, що можна її обміняти на  стільки-то цукру. Наприклад, гривню на кілограм цукру. Фактично, це давало валюті вагу.  І тут була якраз оця скарбниця Української Народної Республіки. Зараз тут коледж культури і мистецтв. 

Вітряна брама

Підходячи до кінця вулиці Зарванської бачимо ту її частину, яка була заїздом до міста. І, фактично, бачимо Вітряну браму або Верхню польську браму. До Верхньої польської брами добудована вежа Стефана Баторія, (польський король в XVI столітті). Він зібрав кошти на побудову цієї вежі. Це була найвища вежа на той час, вона мала п'ять ярусів. В XVIII столітті вона перебудована на семиярусну. Зараз будівля знаходиться в аварійному стані. 

Поруч з цією брамою є маленька площа, яка має дуже цікаву назву - Обжерний ряд. Чого Обжерний ряд? Ну, уявіть собі, що приїжджає подорожній, а оце був фактично один із основних заїздів до міста. Приїжджає подорожній і хоче він щось перекусити. Тут по обидва боки від дороги стоять відкриті лотки, де продаються наїдки, смажиться м'яско, варяться якісь борщі. До борщу наливають і трошки оковитої. Перекусив — і далі, у справах... Тож назва — цілком виправдана.

Вежа Стефана Баторія охороняла підйом до міста, ну, і одночасно спуск з міста, який зараз називається Старопоштовий спуск.Звідси видно польські фільварки — поселення польської громади XVII–XIX століть. У центрі — церква Святого Юрія, зведена в середині XIX століття.

Це був основний заїзд. І трошки далі розміщувався прикордонний стовп. В XIX столітті Кам'янець був прикордонним містом. 30 км на захід річка Збруч, зараз вона розділяє дві області -  Хмельницьку і Тернопільську, а колись вона розділяла дві імперії: російську і Австро-угорську. Фактично це була митниця. Сюди приїжджали вантажі і тут їх передивлялись, зважували, там була вагова і фактично тоді вже тільки запускали до міста по цьому шляху. Тут можемо бачити якраз ще фрагмент міських стін, який називається Турецький бастіон. Тому що турки, коли в XVII столітті сюди прийшли, вони побули тут 27 років, але планували залишатися як мінімум на 270, тому  що будували вони укріплення дуже сильно. І для того, щоб укріпити цей фрагмент міських стін, вони розібрали монастир Домініканців, який знаходився на верху над цими стінами і повністю весь будматеріал з монастиря вони зробили, щоб підняти рівень цих стін майже в два рази. І от фактично тому називається такий Турецький бастіон. 

Якщо дивитись за огорожу на каньйон, то можна побачити будівлю пивзаводу XIX століття. Сама будівля XIX століття, побудована німецькою баронесою Евеліною Юній, де виготовлялося пиво. Тут же був склодувний цех, де виготовляли пляшки під пиво. Хоча, розливали в основному в бочки. Річний обсяг виробництва приблизно 40 000 л. Бутилки, в які розливалося кам'янецьке пиво, мали цікавий вензель - ЕЮ. Вони мають дуже велику цінність серед колекціонерів зараз. Відомо тільки про дев'ять цілих, які залишилися з цим вензелем. Зараз будівля чекає свого інвестора.

Герб Поділля - Сонце із людським обличчям. Це є герб, який сюди встановлений в XVII столітті. Якщо ви порахуєте промінці, то їх 21. Зараз на гербі Поділля 16 променів і чоловіче обличчя змінилось на жіноче. Але початково герб Поділля - це саме Сонце з чоловічим обличчям і 21 промінь. Так, от в всіх середньовічних гравюрах. Чому сонце? Є багато пояснень. Якщо говорити чому 21 промінь, то уявіть собі, що до міста проходить і відходить від міста 21 дорога до інших 21 міста Поділля. А якщо ми порахуємо всі міста, містечка Поділля 18 століття, то ми нарахуємо приблизно 21-22 міста. Тобто якраз тут інтерпретація є. Тобто, під сонцем Поділля гріються всі міста цього краю, і як дороги сходяться, розходяться від міста, наче промені сходяться і розходяться від сонця. Тобто у світі всі дороги вели в Рим, а на Поділлі вони вели в Кам’янець. Тому маємо ось таку цікаву інтерпритацію.

Спускаючись до каньйону можна побачити будівлю готелю і біля нього зразу будівлю середньовічної вежі. 

Ми спускаємося до нижньої польської брами. Все це залишки середньовічної системи захисту. Це, наприклад, є залишки середньовічної стіни. Завершувалася вона великою вежею, яка не збереглася. 

Сходи Фаренгольца

Поруч від брами знаходяться сходи Фаренгольца. Він був відомим лікарем XIX століття, який заробив велику суму коштів на щепленнях від віспи. Він відкрив перший у місті віспопрививальний інститут, де з коров'ячої крові він робив спеціальну витяжку, колов цю витяжку людям і так відбувалося щеплення. Робив він це за гроші. І, власне, на частину цих грошей, які він заробив за все життя, він пожертвував місту і були побудовані ось ці сходи, які з'єднали Старе місто і каньйон знизу. 

Нижня польска брама.  Тут був міст для військових. Тут тільки військові могли переміщатися цим мостом. Цивільні переміщалися в брід, вище по течії, далі. Нижня польська брама кілька разів реставрувалася. 

Поруч була унікальна гідротехнічна система шлюзів. При наближенні ворога шлюзи опускались, вода підіймалась, і каньйон перетворювався на болото — природну пастку. Така система була по всьому периметру Старого міста. Це справжнє інженерне диво середньовіччя, більшої в Європі історики не зустрічали. 

Ця кам'яниця XVII століття - єдиний колодязь у Старому місті. Більше колодязів тут нема. Всередині є вода. Сиру воду не рекомендують пити, але кип’ячену пили. Йому 400 років мінімум. 

Піднімаючись по вулиці Ковальська, можна пройти до нового оглядового майданчика і зробити цікаві фото на фоні Кам’янець-Подільської фортеці. 

Побачене вас точно не залишить байдужими.

Престур містом було організовано Кам’янець-Подільською міською радою  за підтримки сервісного порталу для подорожуючих Visit Ukraine - Інстаграм, Fb та Ютуб

Більше цікавого про Кам’янець-Подільський, читайте в наступних наших публікаціях.