З материнською турботою і молитвами: ветерани ІнГЗК допомагають воїнам на фронті, - ФОТО

Два роки тому, подолавши перший шок від звістки про напад росії, живучи в умовах близькості від ворога та частих обстрілів, члени ветеранської організації Інгулецького ГЗК вирішили діяти. Довгі роки роботи на комбінаті привчили їх добре працювати, а не сидіти, склавши руки. Зібралися, порадилися і долучилися до шляхетної справи волонтерства, чим займаються і дотепер.

Кожного буднього дня від ранку і до опівдня у приміщенні Ради ветеранів ІнГЗК збираються невтомні і небайдужі. Тут вони плетуть, виготовляють, збирають, обговорюють і готують до передачі допомогу захисникам. У час повномасштабної війни до звичної роботи організації додався новий важливий напрямок – волонтерство. Окрім того, щоб тримати зв’язок з кожним з понад 4,5 тисяч ветеранів підприємства, члени Ради дізнаються про нагальні потреби воїнів на передовій й намагаються посильно допомогти. Голова організації Надія Коваленко згадує, як навесні 2022 року збирали продукти, консервацію та пекли пиріжки для хлопців, що стояли  на блокпостах навколо житломасиву Інгулець. Коли за пів року окупантів відтіснили далі, передачі стали збирати на передову.

«У своїх знайомих і колег, чиї рідні служили у ЗСУ, дізнавалися, що треба найперше. Коли було холодно, то збирали вовняні ковдри. Їх хлопці різали й підкладали у спальні мішки, щоб тепліше було у землянках. Потім надійшов запит на марселеві покривала і щільні «нічні» штори. Використовували їх на фронті не за призначенням. З них робили ноші для транспортування поранених. А ще ми шили устілки у берці. Вирізали з картону заготовки, а потім обшивали або джинсовою, або флісовою тканиною. Відвозив допомогу за призначенням теж наш колега з ІнГЗК на своєму авто», - розповідає Надія Коваленко.

За столиком біля вікна в’яже чергову пару шкарпеток Галина Філімонцева. До пенсії вона працювала техніком в автотранспортному цеху. Тепер докладає своїх рук до доброї справи для наших бійців. Говорить, якщо в’язати не відволікаючись, то за два дні пара готова. Жінки спершу запасаються нитками. Для цього розпускають на пряжу старі светри та змотують у клубки. Ділиться, що поки працює, різні думки в голові. Здебільшого уявляє, як від її шкарпеток зігріється чийсь син, онук, брат чи батько. І ще дуже хоче дочекатися нашої перемоги.

А на великому столі посеред кімнати жінки працюють над виготовленням окопних свічок. І роблять це у свій особливий, ними вигаданий спосіб – з парафіну і шишок. Дійшли до цього випадково – просто якось закінчився картон для заповнення бляшанок. Тоді Валентина Козарєзова й пригадала, як в дитинстві, аби розпалити великий самовар, мама просила їх, дітей, побігти назбирати шишок. На житломасиві Інгулець, зокрема біля Палацу спорту, профілакторію, по Сонячній росте чимало ялинок. Жінки назбирали міцненьких шишок, просушили, щільно набили ними банки й залили розтопленим парафіном. Протестували – вийшло чудово. Такі свічки не чадять, затишно потріскують та ще й пахнуть приємно. Оцінили екосвічки й солдати, ось майстрині і трудяться над черговою партією, а ще й молодь комбінату залучають.

Надія Коваленко показує стенди зі свіжими фото. На них зафіксовано усе, чим займається організація. Тут і робота в гуманітарному штабі, і виступи хору, і збір коштів на потреби ЗСУ, і відвантаження мішків, наповнених пластиковими кришками для виготовлення дронів. Ветерани підтримують усі ініціативи, аби воїнам стало хоч трохи легше виконувати свою роботу. Галина Косенко складає готові свічки і розповідає, що співає у хорі. Говорить, постійно працюють над поповненням репертуару актуальними піснями. Зізналася, що нещодавно записали нову, яка просто приречена стати хітом. Там і про перемогу, і про город, і зі сльозами, і з притаманним українцям гумором, і з вірою. А ще ранком і вечором молиться за наших хлопців і дякує за можливість жити.

Жінки поділилися, що отаке майже щоденне спілкування і відчуття своєї потрібності дуже підтримує моральний стан їх самих. Та й інші пенсіонери залюбки заходять сюди, щоб просто поспілкуватися, розповіла Наталія Сумська, колишня працівниця дробильної фабрики ІнГЗК. Усім їм разом комфортно, бо є спільне минуле на рідному підприємстві, однаковий дух і погляди на життя сьогодні, й спільна на всіх віра у світле майбутнє України без війни.