20:30, 14 вересня 2023 р.

"Хутко з хати!", - про мої відкриття і досвід як наслідок неочікуваного прильоту ворожої ракети, - ФОТО

"Пам'ятний" для мене і для моїх сусідів - жителів вулиці Космонавтів у селі Вільному на Криворіжжі приліт стався після першої ночі 22 червня. Донедавна для когось з жителів нашої вулиці дата 22 червня асоціювалася з рядками з пісні радянських часів, про те, як "22 июня, ровно в 4 часа, Киев бомбили, нам объявили, что началася война". Здається, тепер маємо іншу нагоду не забувати про цей червневий день - теж пов'язану з війною, з війною росії проти України, з невигаданою війною, з війною настільки близькою, коли сам все бачиш, чуєш, відчуваєш, а твої розповіді стають джерелом трагічних сторінок історії усієї країни.

Нарешті я сіла, щоб написати про власний досвід від пережитого. Відчуваю, що написати про нього важливо для мене, розумію, що дещо з нього може бути корисним для інших моїх земляків, співгромадян. Адже війна триває, ворог не припиняє ракетних та дронових атак, а отже, варто бути підготовленими до найгірших сценаріїв. Принаймні я себе від початку налаштовувала саме так. Та, як показав досвід, підготуватись до форс-мажору неможливо. Водночас чийсь досвід реально може стати у нагоді під час розв'язання проблем, які з'являються і житті як наслідок того форс-мажору.

На фото: увечері перед прильотом ракети я "похвасталась" у Фейсбуці трояндами у своєму садку

Найперше, що я зрозуміла у ніч прильоту російської ракети без попереднього сповіщення про повітряну тривогу, це те, що тривожна валізка разом з документами та речами першої необхідності, як і телефон залишаться у помешканні. І це нормально. Бо найголовніше - убезпечитись: якнайшвидше залишити приміщення, яке дрижить - тріщить - сиплеться тобі на голову, повітря у якому враз стає непрозоро сірим з якимось незнайомим запахом, а під ногами - чого лишень немає (у нашому випадку купа подекуди ще гарячого каміння). По дорозі на вулицю ти вскочиш у найперше взуття, яке трапиться тобі по маршруту втечі. В моєму випадку це були в'єтнамки - далеко не найкращий варіант для ходіння чи бігу (тривогу ж ніхто не відміняв, атака триває, біжиш до підвалу) по бутах, грудках і щебеню, якими просто встелена територія навколо вирви, утвореної ракетою. Отож, порада перша: у місці, розташованому прямо біля виходу з помешкання, має стояти зручна пара взуття.

На фото: на подвір'ї після прильоту ракети вранці 22 червня 2023

Клопоту у ситуації з прильотами додають чотирилапі друзі. Ми з чоловіком рятувалися не самі, з хати виносили двох наляканих собак - Сьому і Дюшеса (третій - Шерлок сам, бідося, переживав усе на вулиці). Нервова поведінка чотирилапих в умовах стресу заважає орієнтуватись і діяти оперативно. Я на руках виносила з хати своїх улюбленців, щоб разом убезпечитись в укритті - у підвалі. Чоловік з нами не пішов, він побіг на вулицю - перегукуватись по сусідах, адже комусь могла знадобитись допомога.

Допомога медиків нікому не знадобилася. Вірніше, було б непогано, аби була швидка, але тієї ночі вона не приїхала на вулицю, посеред якої утворилась вирва 14Х16Х6 від прильоту ракети, як нам сказали - Х22.

Згодом неодноразово лунали слова про наше щастя, про Божий захист, про диво. Насправді це так і виглядало: дві сусідні хати стояли без дахів, дахи інших хат були зруйновані частково. Всередину помешкань попадали не лише дерево та інші будматеріали, але й бути, підняті угору ракетою - купа каміння, яке попадало ... поруч з людьми. Жодна двадцяти - сорока - стокілограмова камінюка не впала на сплячих людей, серед яких були і діти. У сусідньому будинку балка з перекриття впала на 30-річну маму двох діточок, притисла ногу, але без тяжких наслідків. "Що це, як не диво?", - говорив хтось, хто ще не переконався в існуванні Бога. "Дякувати Богу", - повторювали інші.

На фото: вирва від ракети посеред вулиці

Медичні препарати, все ж, знадобилися - мені і моїй сусідці. Ми маємо хронічні захворювання. Про сусідку подбала донька, яка тієї ночі була поруч з нею.

Я, здавалося, не була дуже вже наляканою (ну ми ж, журналісти, буваємо скрізь і бачимо все). Попри нормальний емоційний стан, хвилин через 10 після прильоту у мене стався напад "грудної жаби" (стенокардії) і почали труситися ноги. Це стало для мене відкриттям: мені не страшно, я в нормі, а впливу на свій організм не маю. Здавалося, він стресує незалежно від мого мозку. Саме це "відкриття" спричиняло паніку, бо, коли "рве" грудну клітину, ти розумієш, що десь близько інфаркт. Біль і тремор не вщухали. Мені допоміг чоловік, який пішов до заваленої камінням - брудом-пилом хати і виніс барбовалу. Хтось з сусідів приніс валідол. Та 65 крапель барбовалу і 4 пігулки валідолу оперативно не подіяли. Через деякий час я мусила йти до хати, лягати на брудний у пилюці диван і так нерухомо лежати годину - дві, доки біль, що розгорнувся було на всю грудну клітину, не локалізувався в одну наскрізну локацію - десь з "ямочки" під грудиною і віддавав у спину. Згодом і це минулося. А я тепер можу порадити, щоби і медикаменти, які можуть знадобитися у подібній ситуації, знаходились у вас прямо біля виходу з дому (можливо саме на виході з квартири, з дому - місце для тривожної валізки?). А якщо ви живете у приватній оселі, нехай необхідні медпрепарати будуть ще у котрійсь з господарських будівель, де ви легко зможете до них дістатись. Раптом і до вас швидка на радощах, що всі після прильоту живі і відносно здорові, не приїде. Додам, що ми не викликали медиків, чогось думалось, що на подібні події приїзд служби екстреної медичної допомоги передбачений певним порядком.

На фото: хата моїх сусідів залишилась повністю без даху

Тепер про владу. Наше село Вільне належить до Лозуватської ОТГ Криворізького району. Не встигнувши оговтатись, серед ночі ми вже побачили біля "своєї" вирви старосту села, керівника місцевого агропідприємства, очільників Лозуватської ОТГ та начальника Криворізької районної військової адміністрації. Всі вони оперативно прибули на місце події. Тож коли ледь розвиднилось, ми вже знали, що не залишимося сам на сам зі своїми проблемами - нам пообіцяли допомогу від Лозуватської сільської ради та від місцевого агропідприємства. Мене це влаштувало. Більше переживань стосовно відновлення будинків було у сусідів, у яких повністю зруйнувало дах і стелю над будинком. Наперед ніхто не міг знати, чи буде виконане обіцяне, чи вчасною буде допомога від влади і благодійників, чи не поллє зненацька злива, яка може додати клопоту...

На фото: на моїй кухні вранці 22 червня

Поліцейські і рятувальники також були на місці влучання ще з ночі. Їхні команди значно підсилились вранці, бо одним належало збирати уламки ракети, іншим - забезпечувати документування злочину російської федерації - фіксувати наслідки ракетної атаки, збирати заяви і свідчення жителів вулиці.

У першій половині дня до нас завітали представники газової служби. Вони мусили вжити заходів для попередження витоку газу та пов'язаних з цим проблем. У наших сусідів газова мережа була перебита, тоді як у нас - вціліла. Попри це, нам, як і іншим нашим сусідам з вцілілими мережами, опломбували газові прилади, заборонивши ними користуватися, адже умовах, коли над головою немає даху, або він пошкоджений, використовувати газові прилади заборонено. Згодом нам довелося "побігати", аби відновити газопостачання.

День 22 червня пройшов у спілкуванні з правоохоронцями, представниками влади і благодійних організацій - гуманітарної місії "Проліска", БФ "Карітас", БФ "Право на захист", БФ "Перспектива". Цей день ми, переважно, відходили від пережитого, ділились свідченнями, писали заяви на грошову допомогу, отримували допомогу від благодійників (будматеріали, продукти, павербанки), займались прибиранням на території своїх домоволодінь. Співробітники поліції, як і представники сільської ради здійснювали комісійне обстеження житла, фіксуючи пошкодження.

Тим часом відповідні комунальні служби займались вирвою - відкачували воду, завозили щебінь... Вже до кінця дня від величезної вирви не залишилось і сліду, а про місце влучання ракети нагадував лише щебінь, який тепер вкривав вулицю замість асфальту.

На фото: як зараз виглядає ділянка дороги, де була вирва

Цього ж дня ми вже знали, на які суми грошової допомоги можемо розраховувати: очікувалось, що Лозуватська сільська рада виділить кожній родині, чиї садиби були пошкоджені, по 40 тисяч гривень; таку ж саму суму на кожне пошкоджене домоволодіння зголосилося виділити місцеве агропідприємство, однак за винятком домоволодінь, які зазнали наймасштабніших руйнувань (мова про дві хати, які залишилися без дахів). Було очевидним, що за 40 тисяч гривень дах будинку, нехай і невеликого, не відновити. Тож бізнес зголосився повністю забезпечити ці родини будівельними матеріалами для відновлення дахів.

Одночасно кожен з нас потрапив в епіцентр уваги усіх рідних, знайомих, друзів. Щоразу, коли я отримувала чергове повідомлення зі співчуттями і пропозицією допомоги, на очі навертались сльози. Було надзвичайно приємно відчути, що ти не один, про тебе пам'ятають, тобі готові допомогти. Не знаю, у кого як, але у мене пропозиція допомоги явно перевищувала потребу в ній. У цей момент я зрозуміла, які люди присутні у моєму житті, як мені пощастило і наскільки люди важливі. І зараз, коли я пишу ці рядки, плачу і подумки дякую усім - від колег по роботі, журналістської спільноти - до рідних, друзів, знайомих...

Наступного дня, 23 червня, до нас прибула бригада з колишньої роботи мого чоловіка. Мій чоловік - пенсіонер. Він працював на коксохімічному заводі - у цеху зі шкідливими умовами праці, тож і вийшов на пенсію у 50 років. Попри те, що відтоді минуло вже декілька років, його колеги у вихідні дні приїздили до нас, аби допомогти зробити найважу роботу - перекрити пошкоджену частину даху будинку та повністю перекрити дах гаража.

Ми ще не знали, коли саме отримаємо фінансову допомогу від влади та благодійників, але розуміли, що закрити дахи варто якнайшвидше, аби злива не завдала додаткового клопоту. Відновлювати житло (дах, підлогу, меблі) та інше пошкоджене майно (гараж, паркан, тротуарну плитку) вирішили економно, використовуючи залишки будматеріалів, зокрема шиферу, у домогосподарстві. Свої резерви старого, але цілого, шиферу нам віддала і родичка. Плити OSB прямо під двір привезла ГМ «Проліска». Таким чином нам залишалось придбати декілька десятків листів шиферу, декілька дерев’яних балок, кріпильні матеріали тощо.

З перекриттями (дахом) ми впоралися за кілька днів, адже у нас були порівняно невеликі пошкодження. Якраз на картку надійшла допомога від сільської ради та агропідприємства – частково, як компенсація за вже вкладені ресурси, частково – для подальших витрат на відновлення.

На фото: вже замінені листи побитого шиферу на даху

Заміна секцій паркану, тротуарної плитки, ремонт кухонних меблів, прибирання у садку – все це робилося поступово. Усі ці роботи ми виконували самі. Вірніше, виконував мій чоловік, який має хист до різного виду робіт по господарству. Коли ж потрібна була допомога, кликали друзів. Таким чином нам не довелося оплачувати роботи. Заощадивши ресурси, ми плануємо ще почистити старий шифер на даху. Також маємо змогу замінити газову плиту, яка була пошкоджена бутами, що влетіли у помешкання, зруйнувавши дах. Та над цим ми ще думаємо.

До усього сказаного мушу додати, що, знаючи про державну допомогу «єВідновлення», я зовсім забула про неї у перші дні після прильоту ворожої ракети. Згодом, поринувши у клопоти з відбудови-відновлення, я знову не зосередилась на думці про державну підтримку. Вочевидь, це спало би на думку в умовах відсутності ресурсів, але ж нам допомогли. Отож ми заходилися відновлюватись і відновлювати. Аж раптом телефонний дзвінок з сільської ради, у мене запитують, чому я не зареєструвала у «Дії» пошкоджене майно і не зареєструвалась на отримання допомоги. Мовляв, усі давно вже це зробили і лише одна я залишилась. Ця ситуація, як усе, що відбувалось до цього моменту, показала, що у нас був супровід з боку місцевої влади. З’ясувалось, що консультації і поради надавались і моїм сусідам.

В результаті вдалося зареєструвати пошкоджене майно в «Дії», однак від державної допомоги я відмовилась, бо ремонтні роботи на момент реєстрації у «єВідновлення» у мене вже були майже завершені – залишалися лише внутрішні роботи, ремонт меблів, техніки.

На фото: на моїй кухні сьогодні

Набутий досвід підказує, що державна програма «єВідновлення» навряд чи працює для частково пошкодженого приватного житла. Найперше, що роблять люди після того, як їхнє житло зазнало руйнувань, шукають можливості, аби якнайшвидше відновити його – поставити двері, вікна, закрити дах. І тут на допомогу приходять місцева влада і благодійники. Реєструватись на надання державної допомоги після того, як вікна вставлені і дах відремонтований, немає сенсу. Адже після реєстрації в «Дії» сповіщають про візит комісії, яка має прийти і зафіксувати пошкодження. А їх, цих пошкоджень, вже немає. Тоді ви мусите (увага!) взяти через «Дію» довідку про несудимість і лише після цього буде зареєстрована ваша відмова від державної допомоги.

Добре, коли державна допомога не знадобилась, коли місцева влада і благодійники можуть допомогти співгромадянам з відбудовою. Власне сьогодні й держава не може точно відповісти на питання, коли матиме достатньо ресурсів для «єВідновлення». Швидше за все, державні ресурси будуть спрямовані на відбудову багатоквартирних будинків, для відновлення дороговартісних конструкцій, на придбання житла для людей, чиї помешкання відновленню не підлягають, або ж на відновлення житла на деокупованих територіях, коли до своїх домівок повернуться люди. Вочевидь, там, де люди живуть, переважно, відновлюються без участі держави, яка сьогодні сама потребує підтримки міжнародних донорів і партнерів.

На фото: сусідська дівчинка, яка пережила ракетну атаку

Ще одне: після прильоту російської ракети ми почали більше спілкуватися по-сусідськи. От 22 липня святкували спільний «День народження» - місяць з дня прильоту. Поставивши стіл просто посеред вулиці ми гомоніли - святкували – згадували… Такого я ще не пам’ятаю. Такі посиденьки влаштовували, мабуть, ще наші батьки. Тепер ближчаємо один до одного і ми. Хіба нам для цього потрібно було таке випробовування?