Медичні послуги для переселенців у Кривому Розі: подружжя з Нікополя поділилося власним досвідом, - ФОТО

У Кривому Розі знайшли прихисток десятки тисяч українців, котрим через небезпеку для життя в умовах воєнного стану довелося змінювати місце проживання. Офіційно йдеться про близько 70 тисяч внутрішньо-переміщених осіб, які зареєстровані у Кривому Розі. Кожен, хто прибував до нашого міста, надалі вирішував цілий комплекс питань – реєстрація як ВПО, пошук помешкання, працевлаштування, отримання допомоги, медичне обслуговування тощо. Попри визначені різними законодавчими та нормативними документами порядки вирішення тих чи інших питань життєзабезпечення, у реаліях людям часто доводиться стикатися з проблемами.

Сайт 0564.ua, пише продосвід подружжя з Нікополя, яке нині живе у Кривому Розі.

Василь та Людмила разом вже понад 40 років. Зовсім юною, у 18 років, криворожанка Людмила подалася до Нікополя, де й зустріла своє кохання – Василя. Тож Нікополь став рідним містом для обох.

За словами Людмили, упродовж життя її Василь завжди був активним і небайдужим громадянином, у чоловіка завжди «боліло серце» за громадські справи та за долю України.

У Нікополі він працював водієм автобуса. Якось прямо за кермом Василю стало зле, тоді лікарі поставили невтішний діагноз – інсульт. Тож довелося лікуватися, проходити реабілітацію. Врешті чоловік вийшов на пенсію, адже тепер стан його здоров’я потребував систематичного виконання рекомендацій медиків.

Незадовго до повномасштабного вторгнення російської армії в Україну на родину очікувало ще одне випробовування: Людмилі довелось повернутись до Кривого Рогу, бо занедужала її мати і виникла потреба у постійному догляді за старенькою. Василь тоді залишався у Нікополі, де вже 24 лютого подався до лав місцевої самооборони. Він допомагав завантажувати автомобілі необхідними речами для фронту, будувати укріплення в місті, разом з іншими земляками – самооборонівцями на волонтерських засадах виконував іншу роботу, у якій була потреба на той момент.

«Якби я не мав таких проблем зі здоров’ям, то зараз би був у війську», - зазначив Василь під час розмови з кореспондентом нашого сайту.

Як відомо, завдяки звитязі Української армії, окупанти так і не дійшли до Нікополя. Та з літа 2022 року почались щоденні обстріли міста з протилежної сторони Каховського водосховища. Наслідком пережитого інсульту в умовах щоденних обстрілів для Василя стала депресія. Його тодішній стан викликав занепокоєння у дружини, котрій довелося вирушати до Нікополя, аби допомогти Василеві зібратися у дорогу. До Кривого Рогу Людмила і Василь повернулися удвох.

Попри заяви місцевих чиновників про те, що у Кривому Розі переселенців можуть оглянути у будь-якому медичному закладі, що вони мають право отримати консультацію сімейного лікаря, первинну медичну допомогу, допомогу у невідкладному стані, рецепт за урядовою програмою «Доступні ліки», направлення на консультації до лікарів-фахівців і на стаціонарне лікування за медичними показами, отримати профілактичне щеплення та вакцинацію від COVID-19, не усьому задекларованому знаходиться підтвердження у повсякденні. І досвід нікопольчан Василя і Людмили – цьому підтвердження.

Вже тут, у Кривому Розі, Василеві знадобилась фахова спеціалізована медична допомога. Найперше, з чим довелося зіштовхнутися чоловікові у нашому місті – відмови сімейних лікарів – вони не приймали нікопольчанина і його дружину, щоразу пояснюючи, що їм варто звертатися до свого сімейного лікаря - у Нікополі.

Таким чином, для того, аби потрапити до вузькопрофільного спеціаліста, нікопольчани контактують зі своїм сімейним лікарем, який, за потреби, і надсилає їм електронне направлення.

«Однак до сімейного лікаря звертаються не лише за направленням, - пояснює Людмила, - ми не можемо зробити кардіограму, оскільки її робить сімейний лікар. Отож тут ми змушені звертатися у приватні медичні заклади, де ця послуга є платною».

Літнім людям фізично важко «вистояти у черзі» до лікаря, який надає спеціалізовану допомогу.Людмила стверджує, що завчасне замовлення талонів до лікарів не практикується (принаймні таким є її досвід). Тож спочатку пацієнти займають «живу» чергу до реєстратури, а потім вже чекають своєї черги під кабінетом лікаря. Аби потрапити на прийом до спеціаліста, доводиться витратити декілька годин.

На черговий прийом до лікаря-психіатра кореспондент нашого сайту прийшов разом із Людмилою та Василем. Лікарка не відмовила у коментарі, пояснивши велику кількість пацієнтів умовами воєнного часу.

«Після початку повномасштабного вторгнення росії кількість пацієнтів у лікарів-психіатрів збільшилось, як мінімум, удвічі!Через це і можуть утворюватись черги», - пояснює дільнична лікарка-психіатр.

Вона також додає: «До нас звертаються переселенці, які пережили обстріли, окупацію, смерть рідних. Також збільшилась кількість звернень і серед криворіжців. На психічне здоров’я впливають переживання за рідних, які живуть під постійними обстрілами, або ж служать у війську. Ще зафіксовані випадки, коли через вже, ніби то звичний для містян звук сирени, у деяких людей спричиняє погіршення психічного здоров’я. Отож всі ці люди сьогодні потребують нашої уваги».

Та, як переконалися герої нашої публікації, труднощі в отриманні медичних послуг виникають не лише у громадян, котрі потребують покращення психічного здоров’я. У Людмили почались проблеми з ногою, причому жінка вже не могла пересуватись. У такому стані не всі медичні заклади виявили готовність надати їй необхідну допомогу.

«Коли в мене почались проблеми з ногою, я не могла потрапити на прийом, - говорить Людмила, - у 16-й міській лікарні мене направили до 6-ї лікарні, а з 6-ї, навпаки – до 16-ї. Тобто, я у стані обмеженної рухливості не могла потрапити до лікаря. Дякую, що у 8-й міській лікарні навіть у вихідний день мені надали фахову допомогу».

Зустріч з небайдужістю у стінах медичного закладу – це також досвід. Люди, яких війна позбавила власної домівки і змусила шукати дому деінде, особливо чутливі як до байдужості, так і до чуйності. Тож Людмила не забула переказати нам слова подяки, які неодноразово чула від інших переселенців, на адресу Ольги Лупан, ЛОР - лікарки з «сільської лікарні» (Криворізький район – ред..). «Через обстріли у деяких людей почались проблеми зі слухом. Кажуть, Ольга Лупан безвідмовно всім допомагала», - зазначає Людмила.

Принагідно жінка згадала і про 2 тисячі гривень допомоги, які, окрім пенсії,отримує і вона і її чоловік, як переселенці. «Ці дві тисячі гривень нам дуже допомагають. От і сьогодні - нам виписали ліки, тож придбати їх ми можемо завдяки цим коштам».

Загалом Людмила не нарікає на земляків, цінує будь-який вияв уваги і чуйності. Якось, прогулюючись парком Шахтарським, вона помітила групу «скандинавських» пішоходів.

«У Нікополі я займалась скандинавською ходьбою. Тож, помітивши таку групу тут, захотіла приєднатись до них. Для нас (переселенців – ред.) ці заняття проводять безкоштовно, тепер ми можемо насолоджуватись прогулянками у парку. Палки для скандинавської ходьби нам з чоловіком подарувала місцева жінка. Ми з чоловіком дуже любимо ходити, це для нас відрада. Так ми вже бували у різних куточках міста, навіть брали участь у змаганнях», - розповідає Людмила.

За словами подружжя, до рідного Нікополя, який і досі потерпає від ворожих обстрілів, переселенці навідуються за потреби. Наприклад, присутності вдома вимагають окремі моменти, пов’язані з необхідністю фіксації наслідків обстрілів. 

«Коли нікопольчани дізнаються про прильоти поруч з їхніми будинками, їдуть додому, щоб у перші два дні зафіксувати пошкодження - інакше отримати компенсацію за непряме влучання буде неможливо. А ще у таких випадках потрібно оперативно вирішити проблему – закрити пошкоджені вікна плівкою або ж ДСП. До речі, у Нікополі ці матеріали через свою популярність зараз дуже зросли в ціні», - пояснює Людмила.

Після перемоги України родина збирається повернутись у рідний Нікополь. «Я народилась тут, у Кривому Розі, але саме Нікополь став для мене рідним містом, - ледь стримуючи сльози говорить Людмила, - ми його дуже сильно любимо і обов’язково повернемось до рідної домівки, полагодимо будинок і будемо робити все, що можемо, щоб допомогти відбудувати Україну».

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.