Олег Щербак: Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими

Депутат Криворізької міської ради, боєць 129-го батальйону ТрО ЗСУ – про війну, поранення та майбутню перемогу.

Життя депутата міської ради від партії «Слуга Народу» Олега Щербака розділилося на «до» та «після». Спочатку – 24-го лютого, коли розпочалася велика війна. Пізніше, коли чоловік захищав Україну зі зброєю в руках, стався новий переломний момент. Він ледь не коштував йому життя та подарував другий день народження.

«Це сталося 10-го листопада. Я був командиром групи розвідки. Ми отримали завдання провести дорозвідку позицій рашистів, які відійшли, а також здійснити аеророзвідку в напрямку Берислава. Позиції було частково розміновані інженерно-саперною ротою. Оглядали місця, де можна розташуватися. Як командир я завжди був першим, щоб група була в безпеці. Оглядаючи позиції, не помітив розтяжку.

Вибух дуже специфічної гранати навпроти очей. Одразу темрява, але я не втрачав свідомості до самої лікарні в Нововоронцовці. Звідти мене перевезли в Кривий Ріг, де зробили операцію. Потім були Київ і Одеса. В Одесі з лівого ока дістали осколок, зробили припайку сітківки, замінили кришталик. Потім була операція на правому оці. Через те, що не було сітківки, його зберегли як орган. Можливо, в майбутньому нові технології дозволять бачити і ним. Хочу сказати, що лікарі - неймовірні люди, яким я дуже вдячний», - згадує хронологію подій Олег Щербак.

Далі - тривалий процес реабілітації, який триває і зараз. Поряд з Олегом у найскладніші моменти знаходилися близькі люди, котрі змушували триматися. Вийти з темряви в усіх сенсах вдалося, зізнається наш колега, саме завдяки їхній підтримці.

«Я звичайна людина. На початку було дуже складно морально. Ти в темряві і не знаєш, що далі. Боровся і продовжую боротися з цим. Але по життю я оптиміст. Це мене «витягує». Як і підтримка друзів і родини. Я дізнався, що в мене дуже багато друзів, які їхали до мене з різних міст. Вдячний Юрію Корявченкову, Олені Криворучкіній, Володимиру Захарченку. Їхні візити дуже надихали. Це дуже поважні люди, котрі мають мало вільного часу. Але вони все одно були в лікарні. Що далі? Продовжую боротися і йти по життю. Вислів «що нас не вбиває, робитьнас сильнішими» - про мене», - ділиться Олег Щербак.

Нині поранений військовий намагається проживати на повну кожну хвилину. Отримує емоції, яких був позбавлений тривалий час і допомагає іншим. Інакше не вміє.

«Проводжу час з дітьми. Не бачив їх більше 9 місяців. Спочатку вони були в Німеччині, після мого поранення приїхали додому і вирішили тут залишитися. Дружина Альона, син Марк і донька Мелінда. Також займаюся партійною діяльністю, гуманітарною допомогою. Намагаюся не сидіти на місці. Відвідую побратимів, дізнаюся, як в них справи. Раджу, що робити на фронті, тому що багато задач лежали на моїх плечах», - розповідає Олег.

Якщо дозволить здоров’я, чоловікхотів би повернутися до побратимів. Вони чекають і вірять в його відновлення. Глобальні ж плани – прогнозовані, але від того не менш важливі.

«Перемогти. Вигнати наволоч з нашої землі. Відновити Україну – це дуже велика моя мрія. Щоб до нас їхали, щоб наші люди не шукали кращої долі за кордоном, щоб ми стали справжнім серцем Європи. Також в планах працювати в міській раді як депутат. Було дуже багато проектів і мрій, їх треба втілювати в життя. Перед початком війни рада голосувала за мою петицію про створення парку імені Володимира Коржака. Думаю, що перемога буде за нами. Вважаю, що ми перемогли вже в квітні, тепер треба лише трохи часу», - підсумовує Олег Щербак.

Внесок нашого колеги у захист України відзначений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеню.