Криворіжець на псевдо "Барбер" тричі був поранений під час ротації, нині лікується, аби знову повернутися у стрій

«Нам «пощастило» під час заїзду 22 січня. Був великий туман, ми пропустили поворот і заїхали на шахту прямо до противника. Наша БМП почала підриватися на мінах. На п'ятій міні вона вже просто не захотіла їхати далі. І, слава Богу, бо далі нам точно й не треба було їхати. Через кілька днів, після того, як заступили на позиції, до нас добігли кілька російських солдатів. Почули  їх вже тоді, як вони лазили у нас по бліндажу зверху. У підсумку одного ми ліквідувати встигли, а один усе-таки по рації доповів, що ми там є. А це – найгірше. Якщо скаже, то бліндаж довго не простоїть. Наш тоді розвалили. Довелося міняти позицію», - розповідає Барбер. 

«Проти нас там стояла їхня 110-та мотопіхотна бригада. У них на позиціях як: їм не обов'язково, щоб був туман чи якась негода. Сонце біле світить, і їх гонять вперед під їхніми ж ефпівішками. Якщо хтось із них захоче вліво чи вправо — їхня ж ефпівішка їх і розбере. А задеруть голову – летить наступна. Тому є, звісно, різниця між нами і ними. Нас бережуть», - зазначає Олександр. 

«З 8 по 31 березня ми пройшли 2,4 кілометра. А потім іще назад довелося трохи повернутися, бо треба було зайняти позицію – була загроза прориву. Проте щойно закріпилися – позицію «розібрали». Надійшов наказ на вихід – і ми пішки йшли майже 20 кілометрів. Після виконання завдань у мене відбулося переосмислення – реальне життя саме там. Там ти розумієш його цінність», - зазначає нацгвардієць.