У Кривому Розі відбулася прем'єра вистави «Весняні інтенції» від Театральної студії "Ті самі гойдалки".
Вистава відбулась минулими вихідними на артмайданчику Культурно-громадського центру "ШЕЛТЕР ПЛЮС". Режисеркою вистави стала керівниця театральної студії Євгенія Морозова-Попова, а у день вистави КГЦ "Шелтер Плюс" перетворився на містично-казковий світ Антонича, де юні актори й акторки створили справжню магію на сцені, повідомляє сайт 0564.ua з посиланням на власну кореспондентку.
"Це робота вітаїстичного спрямування, що не дивно, адже її створили оптимістичні юнаки й юнки, які вже п’ятий рік живуть посеред апокаліптичних настроїв і надихаються «модерністом із позитивною програмою»"- зазначили в КГЦ "Шелтер+".
У допрем'єрний період творці вистави знайомили потенційних глядачів з автором текстів, матеріалом, який став ґрунтом для творчого експерименту студійців. Вони випустили низку публікацій про Ігоря-Богдана Антонича, привернувши увагу до його творчості.
"Сьогодні у Культурно-громадському центрі "Шелтер Плюс" відбувається прем'єра вистави за мотивами поезії Богдана - Ігоря Антонича "Весняні інтенції". І прямо зараз вже захід розпочався. Але, як ви бачите, сцена порожня, тому що глядачі мають змогу пройтися різними інтерактивними, інклюзивними і мистецькими виставками і мандрівками. Що це означає?
Богдана - Ігоря Антонича називали поетом п'яти чуттів. І для того, щоб люди люди відчули, як це не бачити, як це не чути, як це не відчувати, у нас є музика, у нас працює кафе, і у нас працює інтерактивна мандрівка, де люди можуть протестувати такі стани. Тобто, це - інтерактивна інклюзивна мандрівка мистецького проєкту "Краще разом", у межах якої учасники заходу можуть відчути, що відчувають люди з інвалідністю. Але це більше, ніж просто відчути, як почувають себе люди з інвалідністю. Це - відчути, як не бачити, і тоді загострюється слух. Як не чути, і тоді загострюється зір. Плюс прямо зараз відбувається мистецька інтерактивна виставка від наших партнерів Art Craft Oil, де працюють незрячі митці, які створюють картини, які створюють мистецтво прямо разом з глядачами. Плюс є абсолютно унікальна техніка, яку розробила Світлана Ткаченко і вона презентує сьогодні тут свої проекти, знов таки інтерактивні, для того, щоб були задіяні різні органи чуття. Таким чином вже через годину люди підготовлені, "тепленькі", прийдуть для того, щоб дивитися виставу. Це музично-поетична вистава, де глядачі зможуть побачити, почути вірші Ігоря Антонича, Богдана Антонича і зануритись в його світ", - зазначив засновник КГЦ "Шелтер Плюс" Роман Морозов.
До початку вистави її творці готували зацікавлену аудиторію до прем'єри, публікуючи у соцмережах інформацію про поета Ігоря-Богдана Антонича та його творчість. Так потенційні глядачі мали змогу дізнатися, що поет родом із Лемківщини, яка у той час, коли він жив, входила до складу Австро-Угорщини. Антонич зростав в іншому культурному середовищі, але свідомо обрав бути українським поетом. Тож його творчість — це ніби переплетення двох світів: лемківського коріння з українською ідентичністю. Такий автентичний тандем дозволив поетові створити чудовий світ унікальних художніх образів і сюрреалістичних метафор, не схожий ні на що інше в українській літературі.
Про деяких митців кажуть, що вони існують поза традицією. Таким є і Антонич. Його часто називають поетом «біосу» (у пер. з гр. βίος - життя), та насправді він — поет відчуття. Природа є для Антонича не однією лише стихією, а ще й ідеєю. Він мислить її як подорож до першооснови світу та можливість вийти за межі власного «Я». Цими інтенціями просякнута уся його творчість.
Від матері Богдан успадкував короткозорість. І в певному сенсі це теж стало частиною його поетики: він бачив світ інакше. Ймовірно, саме тому твори Антонича — це свого роду аудіовізуальні картини: варто лише довіритись чуттям, і ти вмить потрапиш у галерею внутрішнього споглядання. Але є одне «але» — побачити їх можна лише із заплющеними очима.
Закоханий в життя, Антонич спалахнув дуже яскраво, але так само швидко згаснув - поет помер у віці 27 років. Він спішив жити, однак не встиг багато чого: закінчити новелу «Три мандоліни», роман «На другому березі», лібрето до опери «Довбуш». Не встиг також і одружитись. Утім, Ольга, його наречена, назавжди зберегла у серці ніжний спогад:
"Богдан жив у світі звуків, барв, тонів. Бо був справжній поет, що оспівував радість життя, а інспіратором його була ціла природа, якої він чувся частиною. Творчість для Антонича була найбільшою потребою та сенсом життя".
Як зазначають творці вистави, Богдан-Ігор Антонич — поет, який не рятується від світу, а навпаки, занурюється в нього з головою.
"Світ Антонича був непростий. Він творив у 30-ті роки, 1931 - 1937 рік. Жив на Глачині, де було не так складно, як у інших регіонах України: там не було такого Голодомору, не було колективізації, "Розстрільного відродження"... Але він відчував все це. І він проходив все це разом з Україною. Тому його поезія, попри всі ці складнощі, максимально світла, тепла, природня. Тому так багато природніх кольорів сьогодні на сцені, так багато трави, зелені на подвір'ї "Шелтера" - щоб люди відчули Антонича в усій його красі", - зазначив Роман Морозов.
За словами Романа Морозова Ігоря - Богдана Антонича називають "поетом п’яти чуттів", який жадібно всмоктував усі барви і звуки довколишнього світу. Він навчав бачити, як «географи малюють зорі крейдою на неба мапі». Тож актори студії "Ті самі гойдалки" запросили охочих у подорож до його всесвіту, де межа між реальним і візійним зникає.
Аби підготувати серця і тіла до сприйняття дійства заздалегідь, глядачам запропонували зануритися у атмосферу, котра би допомогла сприйняти те, що відбувалося згодом на сцені.
До початку вистави було запропоновано налаштувати органи чуттів, відкрити серця та дослідити світ дотиків, звуків та емпатії. Відчути синергію мистецтв пропонувалось через проєкти Світлани Ткаченко і митців з «АртКрафтОйл»:
Проєкт «На березі Тірренського моря…» пропонував поглянути на світ очима неопіктореалізму. На локації були підготовлені фотографії, втілені у форматі 3D-картин з анотаціями шрифтом Брайля. А інклюзивний проєкт «Синергія», передбачав поєднання творів мисткині з роботами людей із порушеннями зору.
Прем'єра вистави "Весняні інтенції" стала кульмінацією вечора у КГЦ "ШЕЛТЕР ПЛЮС". Близько 20:30, коли сонце "скочило у траву, немов сполохане лоша" і настав час перших зірок, на Артмайданчику "Шелтер Плюс" просто неба розпочалося "головне театральне одкровення" від театральної студії "Ті самі гойдалки" (режисерка: Євгенія Морозова-Попова).
Відгук:
це була не просто вистава, а вітаїстичний маніфест молодих людей, які п’ятий рік живуть посеред апокаліптичних настроїв і обирають світло. Їхнім провідником став Богдан-Ігор Антонич — "модерніст із позитивною програмою".
Гекзаметр і трохеї, бурхливі анапести.
Це має блиск камеї, це вуха шовком пестить.
Глибокі асонанци, сонетів пишний спів,
і милозвучні станци — це є аптека слів, -
такі рядки з вірша "Ars Poetica" Богдана-Ігоря Антонича, серед інших, прозвучали цього вечора.
Відкриваючи глядачам творчість Антонича, вихованці театральної студії під керівництвом режисерки Євгенії Морозової - Попової створювали "власну паралельну реальність, де земне перепліталося з космічним", де "географи малюють зорі крейдою на неба мапі", а під містом живуть кити й дельфіни. Створена студійцями візуалізація поезій Антонича була дуже естетичною, вишуканою та філософською.
Більше дивіться на відео (нижче).
"Росте Антонич і росте трава, і зеленіють кучеряві вільхи..."
Стежте за новинами в Telegram.
Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook.
Читайте нас на Google News