"Одна ідея. Одна боротьба. Одна Україна": українці відзначають День Героїв

Колаж Хмельницького науково-методичного центру

23 травня в Україні відзначають День Героїв — щорічне свято, присвячене пам’яті всіх борців за свободу і незалежність України. Це день єдності поколінь, коли українці згадують лицарів Київської Русі, козаків, січових стрільців, вояків УНР та УПА, героїв Небесної Сотні та сучасних захисників, які б'ються на фронті.

Упродовж багатьох десятиліть українці вшановують пам’ять героїв, які поклали життя в боротьбі за волю і незалежність України. Ідея Свята Героїв виникла у середовищі українських націоналістів. Уперше офіційно воно було запроваджене постановою ІІ Великого Збору Організації українських націоналістів, який відбувся у квітні 1941 року в Кракові, інформує Український інститут національної пам'яті.

«Обов’язуючі організаційні свята є: свято соборності 22 січня, свято Героїв революції дня 23-го травня і День боротьби 31 серпня», - йдеться у постанові.

Дата 23 травня була вибрана не випадково. 3 травня за суперечливих обставин загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський. 23 та 25 травня радянськими агентами були вбиті лідери українського визвольного руху Євген Коновалець та Симон Петлюра.

Свято Героїв під час Другої світової війни та після її завершення відзначали члени Організації Українських Націоналістів і вояки Української Повстанської Армії.

Напередодні та цього дня члени та юнацтво ОУН проводили закриті святкові зібрання (сходини). Кімнату, в якій відбувалися подібні академії, прикрашали прапорами та портретами Міхновського, Коновальця та Петлюри. Такі заходи передбачали дотримання певного церемоніалу, складовими якого було вшанування пам’яті полеглих героїв хвилиною мовчання, зачитування наказу крайового Провідника, виголошення коротких промов та складання присяги новими членами організації. Такі сходини зазвичай тривали  до півгодини.

Для широкого загалу, де було можливо, проводилися «масові» святочні зібрання. Біля могил місцевих героїв збиралися люди, співали гімн України, гімн ОУН - «Зродились ми великої години»,  виголошували промови. «Точно о год. 8.30 вечора в дні 23.05 мають дзвонити дзвони у всіх церквах, – йдеться у «Інструкції ОУН в справі святкування 23/5. Свято Героїв Революції». –  Могили прибрані квітами, з лентами національними і організаційних кольорів. З хвилиною биття запалити довкруги могили 4 великі смолоскипи, які мають горіти цілу ніч. Національний Прапор вивішений на могилі через цілий 23/5 і 24/5. Організаційний Прапор [прапор ОУН] вивішений лише в часі святочного зібрання. Біля Могили стоїть весь час святочно зібрана почесна сторожа з хлопців і дівчат».

Цей день був особливим у середовищі української діаспори, яка популяризувала тяглість української військової традиції та героїзм воїнів від часів Давньої Русі, козаччини до двадцятого століття, наводячи приклад Української Галицької армії, Січових Стрільців, Армії УНР, ОУН та УПА. Пам’ять про полеглих героїв, знакові битви вони вважали потужним мобілізаційним та патріотично-виховним чинником, який мотивував до боротьби за незалежність  наступні покоління.

«Тільки Українська Самостійна Соборна Держава, яку можемо здобути революційною боротьбою Українського народу, поруч революційної боротьби всіх поневолених Москвою народів, буде запорукою кращого майбутнього. Влада, то боротьба, а держава, то кров і залізо. Тільки кров’ю і залізом можемо здобути свою Суверенну Державу і Владу та побудувати кращу долю народу, тому наша Визвольно-Революційна боротьба так потрібна, як потрібне повітря до життя. Боротьба завжди у здоровому народі народжує чергову лаву борців-революціонерів, а Кров полеглих закликає і гартує нових борців до героїчного змагання. Це питоме українському народові, але ще багато наших земляків носять облуду на очах, через яку не можуть, чи може не хочуть бачити справжнього обличчя большевицького імперіалізму і допомагають винищувати свій нарід. Хай же Кров упавших Героїв зворушить їх, тоді вони зрозуміють вагу сьогоднішньої доби», - читаємо у газеті «Зов Крови» за травень 1947-го, яку видавав Крайовий провід ОУН. 

«Убив ворог наших Вождів, але вбив тільки тіло, бо дух Їх живе і житиме з нами. Кров Їхня марно не пропала, як не пропадає кров жодного Героя. З тої Крові зродилися нові лави Героїв, які завзято мстять за минуле і борються за краще майбутнє.

На тій Крові виросли Ольга Бесараб, Білас, Данилишин, Лопатинський, Дмитро Мирон-Орлик, Клим Савур [Дмитро-Роман Клячківський], Галина [Яків Бусел], і тисячі інших відомих і невідомих Провідників і сірих Воїнів Революції, які склали свої голови на жертвенник Батьківщини, а своєю працею і кров’ю зцементували Ідею Української Самостійної Соборної Держави…», - писав часопис крайового Проводу ОУН «Пробоєм», у травні 1948-го.

Після 1991-го року свято стало набувати популярності, особливо в Західній Україні. У 2014 році масштабні відзначення Дня Героїв відбулися у Волинській, Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях.

Нині свято не є офіційним, але традиція вшанування героїв 23 травня міцнішає. Особливо з 2014 року, відколи українці відстоюють територіальну цілісність та право на вільний вибір розвитку своєї держави у війні з Російською Федерацією, яка після анексії Криму та окупації частини Донбасу, у 2022 році розпочала повномасштабне вторгнення. На жаль, протягом десяти років війни пантеон героїв, які віддали життя за Україну, поповнюється  щодня.

Стежте за новинами в Telegram

Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook

Читайте нас на Google News