Під час акції-реквієма, яка відбулась 22 лютого у Кривому Розі, криворіжців закликали до єдності.
Про єдність, як запоруку перемоги говорив у своїй промові, зокрема, Роман Морозов, секретар Криворізької Ради церков.
Пряма мова:
"І мертвим, і живим, і ненародженим, землякам моїм в Україні і не в Україні. Всі, мабуть, вчили це в школі, і сьогодні ці слова мають особливий сенс. Майже 180 років тому Тарас Григорович Шевченко написав ці слова. І от сьогодні ми стоїмо і начебто серед нас і мертві, і живі, і ненароджені земляки в Україні і поза Україною. Я хотів би дуже, щоб ми зараз відчули цей важливий момент. А я сьогодні говорю тут від імені усіх криворізьких церков, окрім "московського патріархату". Це важливо і принципово.
У Біблії написано, що у Бога всі живі. Бог не є Богом мертвих, Бог є Богом живих. Тому ми сьогодні не просто біля Стели загиблих, ми не просто разом з родинами героїв - ми тут, як українці, що мають усвідомити і відчути спадковість поколінь.
Я не знаю, хто придумав цю прекрасну ідею, але перший портрет на цій Стелі - це не герой, який загинув у 2014 році. На початку, один з перших портретів - Кость Пестушко (Степовий- Блакитний). Він загинув 9 травня 1921 року, 100 років тому. Він був отаманом Степової дивізії. Він з Ганнівки, їхав до Центрального-Міського району і всіх хлопців надихнув битися не за Червону Армію, а за Українську Народну Республіку. І тоді готувалася велика Велике повстання під проводом Петлюри, але, на жаль, воно не переросло у визвольне.
Потім, коли Степова дивізія вже потроху активізувала свою діяльність, Костя Степового-Блакитного (Костя Пестушка) - молодого, трошки старше 20-років хлопця, обрали Отаманом Холодного Яру. І ось, власне, з нього починається Стела.
А десь ось в кінці першої лінії є ще один портрет - це портрет мого друга, теж Костя. Його звуть Костянтин Скіба. І він був не отаманом, але був у бригаді, яка носить ім'я "Холодного Яру". Він загинув у березні 2025 року...
...Найвищий рівень любові, про який говорив Ісус Христос, це якщо ви віддаєте життя за друзів своїх. І ось ці воїни, портрети яких ви тримаєте в руках - "Стендап", Андрій Миколайович, Кость Пестушко, Костянтин Скіба і кожне ім'я, навіть на відстані 100 років - це ті, про кого говорив Шевченко "І мертві, і живі". Вони сьогодні серед нас.
Є дуже-дуже груба і дуже-дуже приблизна статистика, що сьогодні в Україні 25 млн і 25 млн українців є за кордоном. Уявіть собі - в Україні і поза нею. І ось нам потрібно відчути всіх українців і відчути єдність. Бо це те, що дало нам змогу вистояти 24 лютого 2022 року - Незламність Збройних Сил України і безпрецедентна єдність українського народу.
Біблія говорить, що ворог приходить вкрасти, вбити і погубити. І власне, це те, що робить путін сьогодні - він краде, убиває і губить. Тому ми, як церква сьогодні, ідентифікуємо дії путіна, як дії диявола. І сьогодні ми цю війну розглядаємо, як частину духовної війни.
Тут, біля цієї Стели, зібралися всі пастори і всі священники: Православної Церкви України, Римо-Католицької Церкви, Української Греко-Католицької Церкви, Церкви християн Віри Євангельської і всі протестантські об'єднання - церкви, окрім московського патріархату. Так, всі разом 24 лютого, чотири роки тому, ми сказали:
"Ми стоїмо тут разом з українським народом. Ми стоїмо, як церква, разом з українським військом. Ми благословляємо кожного воїна на праведну боротьбу і на захист нашої гідності. Ми б'ємося не просто за території. Хлопці поклали душу і тіло за нашу свободу, за нашу гідність".
І ми маємо сьогодні чим пишатися. Війна ще не закінчилася. Ще дуже непросто все. Але, друзі, сьогодні набагато все краще, ніж 100 років тому. Кость Пестушко так само, як і Роман Шухевич - генерал-хорунжий Української повстанської армії, вони билися без шансів. У нас сьогодні є великі шанси, безпрецедентні шанси за останні, як мінімум, 100 років!
Тому я хочу залишити всього дві речі нам всім на згадку:
У 2014 році ми (представники духовенства різних конфесій - ред.) стояли разом тут, на 95 Кварталі і говорили:
"Ми стоїмо разом з народом України!"
Ще за тиждень до того тут стояли "тітушки" з держаками від лопат, хто пам'ятає.
Тоді ми ще трохи боялися. Бо зараз, коли поліція стоїть зараз поруч з нами, слава Богу, я не боюся. Тоді ми справді боялися, бо на наступний день мене викликали до СБУ. Сьогодні ми маємо новий рівень. І сьогодні ми вже майже 12 років стоїмо разом, як церква - разом з нашим військом і разом з усім українським народом.
Тому ми закликаємо сьогодні, як і тоді ми зібралися, щоб показати дві речі:
перша річ, про яку я вже говорив, це - єдність. Наша єдність в різноманітності. Я протестант, я не ношу такий одяг, однострій, який носять мої православні і мої католицькі брати. Але це не заважає нам любити один одного і поважати один одного. І от, власне, перша річ - єдність в різноманітності. Ми всі дуже різні. І у нас різний досвід переживання війни. Хтось сьогодні за кордоном, хтось сьогодні волонтерить, хтось сьогодні донатить, хтось сьогодні у Збройних силах України, хтось сьогодні вже віддав своє життя, хтось сьогодні в полоні, хтось сьогодні в окупації. Але ми всі маємо тримати єдність в різноманітності.
Друзі, у нас немає другорядних українців, гірших українців. У нас є українці. І з усіма, хто на нашому боці, ми маємо стояти в єдності. Ворог хоче нас нас роз'єднати. І у нас є 100-500 причин роз'єднатися. Це дуже легко. Роз'єднатися взагалі простіше простого. Але щоб бути єдиними, нам потрібно докладати зусиль. Кожного дня докладайте зусиль, щоб тримати нашу загальноукраїнську єдність. Це наша рука перемоги.
І друга річ - надія. Надія є. Коли питають мене, як у пастора: "Де ваш Бог?", у мене взагалі немає питань: "Сонце світить, я дихаю, сніг іде, зараз тут чорна земля, завтра буде зелена трава... Те, що залежить від Бога, Він все робить, не дивлячись ні на якого путіна, не дивлячись ні на яке зло. Бог там, де і був всю вічність.
І тоді люди питають: "А як же путін?" І відповідь так само проста:
"Це наша відповідальність, це наша земля і ми маємо знищити, якщо тут лежить сміття. Нам не потрібно просити Господа - Бога: "Боже, прибери нам тут сміття". Нам треба взяти і прибрати сміття. Якщо ж сьогодні на території України є сміття з російської федерації, ми маємо його прибрати. І це наша відповідальність.
І, звісно, Бог допомагає нам в наших добрих справах, тому ми благословляємо знову і знову кожного воїна, кожного чоловіка і кожну жінку, які зі зброєю в руках захищають сьогодні і нас. Тому, ми маємо тримати цю надію. Ми маємо тримати цю віру і цю любов.
Отже, перше - це єдність, і друге - віра, надія і любов. Це те, що може втримати нас. Так само сильно, як і зброя, так само, як сильно нам потрібна допомога наших партнерів і союзників.
Але закликаємо всіх триматися єдності і триматися надії.
Слава Україні! Героям слава!".
Після промови Романа Морозова представники різних церков, окрім московського патріархату, спільно звершили панахиду за полеглими захисниками України.
Стежте за новинами в Telegram.
Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook.
Читайте нас на Google News