Президент України Володимир Зеленський звернувся до українців з нагоди Дня Незалежності України.
Звернення глави держави опублікував Офіс Президента України.
Пряма мова:
Дорогі українці та українки! Дорогий народе!
Сьогодні День Незалежності України.
Я перебуваю зараз тут, у серці Києва, на майдані Незалежності. І саме тут найкраще відчувається, що таке незалежність, чому вона для нас така важлива. І чому Майдан – значно більше, ніж головна площа країни. Бо це є символ – символ незалежності, її хранитель. Це місце, де завжди твориться історія, народжується енергія, сила наших людей у часи, коли незалежність опиняється під загрозою.
А зараз, коли йде повномасштабна війна за незалежність, саме тут, на Майдані, можна знайти такі важливі символи. Символи того, як ми боремось, за що ми боремось і як долаємо ми цю війну.
Ці символи – довкола нас. У цьому монументі Незалежності. Всередині він має залізобетонний каркас і реально здатний витримати ураган. Так і наша Україна вистояла супроти великого лиха, яке Росія принесла на нашу землю. У цьому «Нульовому кілометрі». Це початкова точка відліку, де написані відстані до українських міст. До нашого Донецька, нашого Луганська, нашого Криму. І сьогодні ці позначки – вони мають уже зовсім інше значення. Вони вже не лише про кілометри. Вони нагадують, що все це – Україна. І там – наші люди, і жодна відстань між нами цього не змінить, і жодна тимчасова окупація цього не змінить. І одного дня ця відстань між українцями зникне, і ми знову будемо разом як одна сім’я, як одна країна. І це лише питання часу. І Україна вірить, що зможе цього досягти – досягти миру, миру на всій своїй землі. Україна на це здатна.
Бо Україна має характер. Кам’яну витримку, погляд, який ми не відводимо, і руки, обпалені вогнем і часом, але дужі. Руки, які тримають щит і захищають своє. Свою землю, свою культуру, свою тисячолітню історію, доказом якої є засновники Києва. І захищаємо своє майбутнє, за яке віддали життя наші герої.
Імена, які ми не забудемо й не зрадимо. Імена, які захистили незалежність. І саме тут, на Майдані, українці часто прощаються з героями на щиті. І кожен, хто був хоча б раз на такому прощанні, і кожен, хто втратив когось у цій війні, має свій особистий рахунок до Росії назавжди й пообіцяв собі не забути своїх героїв.
Уособлення такої клятви – ось це поле народної пам’яті. Поле великої сили, бо в кожному маленькому прапорці – чиясь велика історія, вчинок і вибір. Вибір на користь України. На користь майбутнього. А саме – свободи в мирі та миру у свободі. Це філософія, яку відображає в нашій культурі образ козака Мамая, який здобув свободу, а тому може відкласти зброю та взяти до рук кобзу. Про всяк випадок тримаючи шаблю близько, але повернутися до мирного, цивільного життя. Це те, чого всі ми прагнемо. І знаємо: цього ніхто не подарує, це можна тільки вибороти.
Саме це ми робимо 1278 днів цієї війни, війни за незалежність. За кожен із цих днів я хочу подякувати тобі. Український воїн. Український волонтер. Лікар. Рятувальник. Вчитель. Наша молодь. Наші батьки. Кожен українець та кожна українка. Дякую вам усім. За те, що ми вже пройшли. І за ту Україну, яку ми з вами творимо разом. За ту Україну, якою вона вже є зараз. Яка стала дорослою 24 лютого. Взяла долю у свої руки, взяла у свої руки зброю. Не мала часу вагатися й права боятися. І реально зупинила другу армію світу. І ми будемо про це казати. Будемо, бо це вбиває міф про непереможну російську армію.
Ми це довели. Ми продовжуємо доводити зараз. Кожен на своєму місці. Кожен, хто несе незалежність у собі. Хто захищає наше право бути українцями. Своєю роботою, своїми справами, своїми здобутками. Сьогодні незалежність гартується на полі бою, незалежність закриває небо щоночі, вона рятує життя в лікарнях, вона гасить вогонь, вона навчає. Незалежність не спить цілодобово, працюючи на оборонних підприємствах, бо так важливо, аби наші воїни мали все, аби незалежність мала все, щоб себе захистити. Незалежність – за кермом, у дорозі до тих, хто цього потребує. Незалежність б’ється на ринзі, на світових аренах і сценах, де виступають українці. Вона на сторінках книжок, у словах віршів, які пишуть українці.