Благодійна акція "Мільйон на дрони перемоги"



Пластична драма за мотивами творів Моріса Метерлінка у сюжетах «Сумний вальс» та «Сліпі».

Моріс Метерлінк – один із найяскравіших представників символізму, лауреат Нобелівської премії (1911). Він вважав, що за матеріальними явищами стоять таємні сили, з якими душа каже, що на всьому матеріальному лежить відблиск духовного, а сенс творчості бачив можливість підштовхнути людей до пошуку.

Ідеї, закладені у його творах, зокрема, у одній із найвідоміших п'єс «Сліпі» (1890 р.) стали поштовхом багатьом художників. Фінський композитор Ян Сібеліус 1903 року створив музику до твору А.Ярнефельта «Смерть», написаного під впливом бельгійця. Музика стала самостійним художнім явищем, найпопулярнішим – «Сумний вальс».

Режисер-постановник об'єднав в оригінальному сценічному творі – пластичній драмі «Спів сонця та тіні» дві паралельні сюжетні лінії. Одна – за мотивами метерлінківських «Сліпих» є варіанти відповідей на запитання «Де ми живемо? Хто ми? У що ми віримо? Чи сподіваємося ми всупереч розпачу? Які наші цінності? і відбувається пошук сили, яка веде за собою тих, хто прагне далі на всі проблеми та перешкоди…

Оригінально трактуються символи: острів – це Земля у Всесвіті, сліпі – це людство у безвиході, поводир – це віра, яку втратили люди, очікування у бездіяльності
– це ілюзії. Інша – асоціативні картини, створені під впливом сибеліусівської музики, палітра якої – витончений смуток, композитор піднімає її на рівень узагальнення, це – одна з моделей існування людини.

Основна ідея - непереможне життєлюбство, перед яким відступають хвороби і смерть, що залишається навіть після відходу людини, перетворюючись на світло. Цінний погляд на творчість Моріса Метерлінка української письменниці Лесі Українки, висловлений у статті "Утопія в белетристиці" (1906 р.(sad) «…Ми були схожі на сліпих, які мріють про вільний світ у замкнутому будинку; ми й тепер ще сліпці, але вже нас веде якийсь мовчазний поводатор то в ліс, то в поле, то на берег моря… Ми готуємо шлях новій істоті, але й всесвітньому життю... А перед нами безмежна надія Нехай ця безкрая надія невпевнена, але хіба певний відчай? .. Так каже Метерлінк

Нехай він маловажно надає суто суспільному фактору, але ми мимоволі заражаємося ясним, енергійним, живим настроєм – і готові на слово вірити, що людям нема чого впадати у відчай… У Метерлінка темне тло залишається десь у глибину, як спогад про
хаотичному минулому землі та людяності, а центр картини, її найясніша цята – це справжнє, і від цього ця йдуть промені у майбутнє, у безмежні…»